Лютнева революція в Росії

У результаті збройного повстання в Пет­рограді 27­–28 лютого царизм було повалено (Микола II відрікся 2 березня 1917 р. від престолу), влада перейшла до рук Тимчасового уряду, сформованого з представників буржуазних партій. Паралельно виник другий орган влади — Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів. Так виникло «двовладдя». По всій країні виникають Ради, що ділять владу на місцях із комісарами Тимчасового уряду. Фактично Росія опинилася в ситуації безвладдя.

Утворення Української Центральної Ради

27 лютого (за старим стилем) 1917 р. в Росії почалася демократична революція. Вона відкрила шляхи до соціального й національного визволення народів, що населяли Російську імперію, у тому числі й українського народу. Масовий характер національно-визвольного руху, що розгорнувся в Україні після лютневих подій у Росії, участь у ньому різних соціальних верств, об’єднаних прагненням позбутися імперської залежності, відновити українську державність, утвердити демократичний лад, свідчили про його переростання в національно-демократичну революцію.

Для об’єднання сил, що брали участь в українському національно-визвольному русі, 4 березня 1917 р. у Києві з ініціативи Товариства українських поступовців (ТУП) була створена Українська Центральна Рада (ЦР). До її складу, крім членів ТУП, увійшли представники всіх українських національних партій — Української соціал­демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), Української народної партії (УНП), дрібних партій і громадсько­політичних груп. З приїздом наприкінці березня 1917 р. із заслання М. Грушевського — відомого українського історика й політичного діяча, він був обраний Головою ЦР. Важливу роль у її діяльності відіграли В. Винниченко, С. Єфремов, Б. Мартос, С. Петлюра, І. Стешенко, П. Христюк та ін.

Діяльність ЦР була зосереджена в основному на вирішенні національного питання, досягненні автономії України. Партії, що входили до Ради, якийсь час цілком свідомо ухилялися від обговорення гострих соціально-економічних питань, підхід до яких у них значно відрізнявся. Це з часом послабляло вплив ЦР на працюючі верстви українського населення, що, підтримуючи гасла національного визволення, очіку­вало від революції також поліпшення матеріального становища, аграрної реформи, вирішення інших соціально-економічних проблем. У ЦР не було єдиної думки про майбутній статус України. «Самостійники» на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (більшість політиків ЦР, зокрема М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.