Українська держава
Україна, як колишня частина Росії, перебувала в стані війни з Німеччиною та її союзниками. На переговорах у БрестЛитовську її інтереси представляла ЦР, яка намагалася відмежувати від більшовиків Україну, а тому - підписала договір про мир та союзницькі відносини УНР та держав Четверного союзу; про введення на територію УНР німецьких і австроугорських військ (450 тис.) для захисту від нападу з боку більшовицької Росії; про постачання продовольством і сировиною німецької армії (60 млн. пудів хліба, 2,75 млн. пудів м’яса, 400 млн. штук яєць тощо).
У лютому–березні німецькі й австроугорські частини увійшли на територію УНР, дійшли до Харкова й Ростова і відтіснили більшовиків.
Українська держава гетьмана П. Скоропадського
Окупувавши УНР, німецьке командування не було зацікавлене повернути владу ЦР, тому що: ЦР не мала адміністративного апарату для збору продовольства і сировини для Німеччини (через що постачання неодноразово зривалися); проти союзу з ЦР (соціалістами) був кайзер Німеччини; відсутність підтримки народом ЦР (населення - проти німецьких грабунків, поміщики - проти націоналізації землі, фабриканти - проти 8-годинного робочого дня і т. д.).
29 квітня 1918 р. на хліборобському з’їзді в Києві за підтримкою німецького командування була скинута ЦР і для «порятунку країни від хаосу» був проголошений гетьманом 45річний генерал П. Скоропадський - нащадок гетьмана Лівобережної України Івана Скоропадського, колишній ад’ютант Миколи II.
Внутрішня політика Гетьманського уряду. За гетьманування П. Скоропадського було сформовано Кабінет міністрів із великих землевласників, в основному російськомовних (бо українські діячісоціалісти відмовилися ввійти до кабінету через розгін ЦР); налагоджено дієздатний адміністративний апарат (старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція і т. п., що забезпечило майже безперебійне постачання Німеччини продовольством, сировиною); розпочато формування білогвардійської Південної армії на чолі зі ставлеником отамана Краснова - генералом Семеновим; відновлено поміщицьке землево-лодіння.
Основні напрями зовнішньої політики Гетьманського уряду: союз із Німеччиною; встановлення дипломатичних відносин із 12 країнами; підписання мирного договору з Росією (12 червня); нескінченна дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що прагнула анексувати східно-галицькі землі та Холмщину; контакти з усіма небільшовицькими державними утвореннями, що виникли на місці Російської імперії (на Дону, Кубані, Північному Кавказі, в Сибіру тощо).
Політика у галузі культури: створення умов для розвитку освіти й української культури; відкриття більш як 150 гімназій, 2 університетів (у Києві й Кам’янецьПодільську), Всеукраїнської Української Академії наук (24 листопада); створення національного архіву, Державної бібліотеки, хорових капел, театрів тощо; запровадження в більшості шкіл української мови.
У цілому влада Скоропадського не була стійкою, тому що: не вирішила економічних проблем - повернувши дореволюційні порядки на селі до проголошення нового земельного закону; не створила національно-незалежної держави, оточивши себе царськими чиновниками, що мріяли про «велику та неподільну Росію»; проводила каральні експедиції (на захист поміщиків і німецьких постачань); опора на німецькі війська була нестійкою, бо Німеччина програвала війну і в ній назрівала революція; соціальна база Гетьманату (великі власники) була занадто вузькою, щоб влада протрималася тривалий час.
