Суцільна колективізація в Україні

З XV з’їзду (1927 р.) був узятий курс на кооперування сільського господарства, з 1929 р. почалася суцільна колективізація.

Причини запровадження колективізації

Економічні - брак зерна в державі в умовах форсування темпів індустріалізації (хлібна криза 1927-1928 рр., і брак валюти за хліб, проданий за кордон, могли зірвати форсовані темпи індустріалізації, тому потрібен був механізм (колгоспи) безперебійного забезпечення хлібом держави).

Політичні: 

а) в умовах тоталітарної держави колгоспами було легше керувати, ніж мільйонами розрізнених селянських господарств; 

б) за уявленнями того часу дрібнотоварний селянський уклад на селі постійно породжував капіталізм (шляхом руйнування одних і збагачення інших), тому керівництво країни намагалося швидше позбутися цієї небезпеки й перевести село на соціалістичні рейки; 

в) наявність передумов для колективізації (що полегшило підготовку та її здійснення):націоналізація землі в 1917 р. позбавила державу необхідності виплачувати селянам компенсацію за землю при вступі до колгоспу; успіхи НЕПу, що зумів підняти сільське господарство майже на рівень 1913 р.; досвід організації колективних господарств (з 1918 р. - радгоспи, комуни, ТСОЗи), хоча нерідко й негативний; прийняття Леніним через опір села гуманних принципів кооперування селян (добровільність, поступовість, урахування місцевих умов та ін).

XV з’їзд партії (1927 р.) висунув курс на кооперацію села на основі поміркованих методів. Підготовка до насильницької колективізації (1928 – літо 1929 рр.) - проявилася в: згортанні НЕПу (з 1928 р.); заміні продподатку насильницьким вилученням хліба; забороні приватної торгівлі; тиску на заможних селян (податок понад 50 %, арешт і в’язниця за відмову здати хліб і т. д.); знятті місцевих партпрацівників «за м’якотілість у боротьбі з куркульством»; відмові від прийнятих спочатку принципів кооперації та рішень XV з’їзду партії.

Проголошені принципи колективізації: добровільність; поступовість; розмаїтість форм кооперації; поступовий перехід від нижчих форм (збутова, позичкова та ін.) до вищих (виробнича - колгоспи) форм кооперації; урахування місцевих умов; фінансова й матеріальна допомога міста селу.

Здійснення колективізації: примусовий вступ селян до колгоспу (під загрозою розкуркулення і т. п.); форсування темпів (оголошували навіть змагання між районами); застосування однієї форми кооперації - сільгоспартілі (колгоспу); організація МТС - відрядження двадцятип’ятитисячників для боротьби з куркульством, організації колгоспів і виконання планів по-ставок хліба державі.

На основі матеріалів комісії А. Яковлєва 5 березня 1930 року ЦК ВКП(б) прийняв Постанову про темпи колективізації, у якій: призначалися «згори» темпи колективізації; оголошувався перехід від політики обмеження куркульства до політики його ліквідації як класу на базі суцільної колективізації.

Етапи здійснення колективізації

У роки першої п’ятирічки: за планом Яковлєва Україна повинна була закінчити колективізацію до весни 1932 р., однак з початком колективізації навесні 1930 р. ЦК КП(б)У розгорнув змагання серед районів і областей за дострокове її завершення до осені 1930 р.; було розкуркулено понад 200 тис. селянських господарств і стільки ж покинуто селянами, які втекли на новобудови до міст; 1932-1933 рр. - на розореній Україні для потреб індустріалізації й залякування населення конфіскували майже всі продовольчі запаси селян, прирікши на смерть від голоду 6-8 млн. чоловік.

У роки другої п’ятирічки (1933-1937) - завершення колективізації: колективізовано понад 90 % селянських господарств; проведено організаційно-господарське зміцнення колгоспів і радгоспів - створені політвідділи в МТС і радгоспах (які займалися розкуркулюванням, політпропагандою та агітацією, соціалістичним змаганням і т. п.); прийнято новий Статут колгоспів (1935 р.), за яким земля навічно закріплювалася за колгоспами; підкреслювалося, що особисте господар-ство має займати в селян другорядне становище порівняно із громадським; регламентувались оплата праці за трудодні, розміри присадибного господарства (1/4-1/2 га) і т. п.; введено обов’язкові для колгоспів поставки державі (з 1933 р.); до кінця п’ятирічки в Україні було «колективізовано» 70 % селянських господарств.

Суцільна колективізація в Україні супроводжувалася масовим «розкуркуленням» заможних селян. Фактично воно почалося вже в 1928 р., але особливого розмаху набуло після заяви Сталіна від 27 грудня 1929 р. про необхідність «ліквідації куркульства як класу». «Куркулі» підлягали виселенню за межі сіл з конфіскацією майна або відправці до віддалених районів СРСР. У цілому по Україні було «розкуркулено» не менше 200 тис. селянських господарств (1,1-1,2 млн. чол.), чим завдано непо-правної шкоди сільському господарству республіки.

Підсумки колективізації

Сільске господарство стало колгоспним, унаслідок чого: отримано кошти для індустріалізації; голод 1932-1933 рр.; у селянства вбили почуття хазяїна, а саме сільське господарство розорили й відкинули на багато років назад; репресії торкнулися не тільки заможних селян, але й середняків, які не бажали вступати до колгоспів.