Західноукраїнські землі в 1921 - 1938 рр.

Статус західноукраїнських земель у 20-30-х рр.

Західноукраїнські землі опинилися під владою трьох держав:

1) Польщі - Східна Галичина (до 1918 р. була під владою Австро-Угорщини; створено три воєводства - Львівське, Тернопільське, Станіславське); Західна Волинь; Полісся; Холмщина (три останні до Першої світової війни були під владою Російської імперії, а після радянсько-польської війни 1920 р. увійшли до складу Польщі); 

2) Чехо-Словаччини - Закарпаття (офіційно називалося Підкар-патською Руссю); 

3) Румунії - Північна Буковина; придунайські землі (Ізмаїльський, Аккерманський, Хотинський повіти Бессарабії). Кількість жителів України під владою Польщі складала 6 млн. чоло-вік, Румунії - 790 тис., Чехо-Словаччини - 455 тис. Усі ці територіальні зміни були закріплені рішеннями Антанти. Українські землі в Польщі, Румунії, Чехо-Словаччині не мали власної автономії, у них було ліквідовано всяке самоврядування. 

Стосовно українського населення проводилася політика національного гноблення, деукраїнізації. У Польщі - з 1924 р. була заборонена українська мова в усіх державних і муніципальних установах; у 1920 р. для Східної Галичини була офіційно введена назва - Східна Малопольща; українські імена й прізвища змінювалися на польські; уряд закривав українські школи (якщо в 1911 р. у Західній Україні було 3622 українські початкові школи, то в 30-х рр. - лише декілька сот); дія-ла процентна норма прийняття до вузів української молоді, наприклад, у Львівському університеті - 5 %; 70 % населення Західної України було неписьменним або малограмотним. Аналогічне становище було і в українських землях у складі Румунії (наприклад, у Північній Буковині в 1926-1927 навчальному році не залишилося жодної української початкової школи і т. д.) і Чехо-Словаччини (хоча національна дискримінація українців Закарпаття була значно меншою).

Економіка західноукраїнських земель

Мала відсталий, переважно аграрний характер; західноукраїнські землі фактично перетворились на колоніальні придатки Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини з усі-ма можливими наслідками. У промисловості - більшість підприємств були дрібними, напівкустарними. У Польщі - промисловість Східної Галичини розвивалася відповідно до інтересів польської економіки: тут переважали галузі, що забезпечують високі прибутки без значних капіталовкладень - нафтовидобувна, харчова і т. д.; спостерігалося засилля іноземного капіта-лу - французького й англійського, власники якого разом із польським по-хижацькому експлуатували багатства краю. На противагу іноземному економічному впливу західні українці створили розгалужену мережу кооперативів (напередодні Другої світової війни у Східній Галичині було 4 тис. кооперативів, що об’єднували 700 тис. членів), розвиток яких також гальмувався польською владою. У сільському господарстві - переважало велике приватновласницьке, державне й церковне землеволодіння (у Галичині - 43,9 %, у Закарпатті - 45 %, на Буковині - 54,8 % від загальних площ). Одночасно тут була величезна кількість малоземельних та безземельних селян. Проведені в 1919-1920 рр. у Польщі, Румунії й Чехо-Словаччині земельні реформи не змінили ситуацію докорінно. Їх головною метою було економічне підпорядкування селянства та колонізація краю вихідцями з корінних польських, румунських і чеських земель. Показником тяжкого становища народних мас західноукраїнських земель була масова еміграція до інших країн.

Громадсько--політичне життя

Міжвоєнний період у Західній Україні був позначений напруженою політичною боротьбою за участю різних верств населення й політичних сил, погляди яких на майбутнє України істотно відрізнялися. У Східній Галичині - діяло більш як 10 політичних партій, найвпливовішими з яких були: Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) - блок партій і груп центристського напряму; виник у 1925 р.; керівник - Д. Левицький; складався в основному з представників інтелігенції; виступав за самостійність України без застосування терористичних методів, демократичний розвиток і соціальну справедливість; з його представників складалася більшість українських депутатів у польському сеймі. 

Радикальна партія - виникла в 1890 р.; складалася з представників селянства, сільськогосподарських робітників і сільської інтелігенції; прагнула об’єднати ідеї демократичного соціалізму з перспективою відродження України; виступала за справедливу аграрну реформу, обмеження приватної власності, незалежність України. Комуністична партія Західної України (КПЗУ) - заснована в 1919 р.; виступала за соціальне й національне визволення трудящих шляхом соціалістичної революції та приєднання Західної України до радянської України; у 1923 р. під тиском Комінтерну ввійшла до складу компартії Польщі як її автономна частина; у 1938 р. Комінтерн за вказівкою керівництва ВКП(б) прийняв рішення про розпуск компартії Польщі, у тому числі й КПЗУ. Організація українських націоналістів (ОУН) - створена в 1929 р. у Відні на з’їзді офіцерського об’єднання - Української військової орга-нізації (УВО) і радикальних студентських груп; керівники - лідер УВО Є. Коновалець (колишній командир корпуса січових стрільців), а після його вбивства агентом НКВС у 1938 р. - А. Мельник; виступала за створення самостійної соборної України, обмежену приватну власність і багатоукладну економіку; як методи боротьби використовувала демонстрації, студентські страйки, бойкоти, але головними вважала акти терору, експропріації й саботажу; останні (наприклад, вбивство в 1934 р. у Варшаві польського міністра внутрішніх справ Б. Перацького) викликали посилення репресій проти ОУН з боку польської влади. 

Ідеологія ОУН (головний ідеолог-Д. Донцов) -інтегральний націоналізм: відмова від ліберальних цінностей, проповідь рішучих дій заради національних інтересів. Передбачалося встановлення національної диктатури на чолі з вождем. У 1941 р. ОУН розкололася на ОУН(М) під проводом А. Мельника та ОУН(Б) - С. Бандери.