Як люди відкривали нові землі ?

Для первісної людини світ був обмежений простором, де минало її життя: найближчим лісом, полем за річкою, сусідніми містами і селами. Поступово цей простір розширювався, і люди відкривали планету, на якій жили. Під час подорожей, експедицій вони виявляли нові, невідомі раніше географічні об'єкти — гірські хребти, вершини, річки, льодовики, острови, затоки, протоки, морські течії, глибокі впадини чи височини на морському дні тощо. Це були географічні відкриття. Перші такі географічні відкриття зробили народи Стародавнього Єгипту, Фінікії, пізніше — Португалії, Іспанії, Голландії, Англії, Франції, у XVII—XIX ст. багато найбільших географічних відкриттів було зроблено російськими землепрохідцями в Сибіру і на Далекому Сході, мореплавцями в Тихому океані, в Арктиці та Антарктиці.

Перші мандрівники-відкривачі

Людину завжди вабив обрій. Таємниці манили її все далі й далі. За кілька десятиліть, почавши зі Східної Африки, люди зуміли заселити всю землю до Австралії і Вогняної Землі. Залишилися свідчення, що у сиву давнину людина вже перетнула океан. Щоправда, час не доніс до нас достовірних відомостей про ці великі подвиги. Адже важливі морські і торгові шляхи вважалися важливою державною таємницею і ретельно оберігалися. їхні поодинокі зображення на пергаменті — прототипі майбутніх карт — знищувалися, особливо під час воєн.

Приблизно до 600 р. до Різдва Христового належить одна з чудових подорожей античності — перший вітрильний похід навколо Африки, що у той час називалася Лівією. Давньогрецький історик Геродот, який сам був великим мандрівником, писав про цю подію так: «Відомо, що Лівія з усіх боків оточена морем, за винятком того місця, де вона межує з Азією. Це відкриття зробив фараон Нехо. Він спорядив кораблі з фінікійцями, які повинні були дійти під вітрилами до Геркулесових стовпів (Гібралтарської протоки) і повернутися назад у Середземне море. Фінікійці вийшли з Червоного моря в Індійський океан. Коли настала осінь, вони зробили зупинку і висадилися на берег. Мандрівники посіяли зерно і дочекалися врожаю. Зібравши врожай, вони знову підняли вітрила. Тим часом минуло вже два роки. Лише на третій рік їм пощастило допливти до Геркулесових стовпів, закінчити подорож і повернутися додому. Вони розповідали, що під час плавання навколо Лівії бачили сонце з правого боку, що, можливо, комусь здаватиметься правдоподібним, але я повірити в це не можу*' Те, у що не міг повірити «батько історії» Геродот, для нас зараз є найбільш достовірним історичним і географічним свідченням, оскільки для моряків, що знаходяться південнішеекватора, сонце опівдні буде на півночі, якщо ж вони при

цьому рухаються на захід, то бачать його праворуч. А це зна- р

чить, що на своїх дерев'яних суднах, які ледве сягали 40 м удовжину, з одним вітрилом і 40 веслами, моряки-фінікійцізуміли пройти уздовж'узбережжя понад 37000 км у зовсімнезнайомих водах! Але фінікійці в давнину вважалися най-кращими мореплавцями. Саме тому фараон Нехо і скористав-ся їхнім досвідом і вмінням. Вони активно займалися морсь-кою торгівлею, і це допомогло їм відкрити нові землі —Мадейру, канарські та Азорські острови — і прокласти новіторгові шляхи, зокрема до олов'яних рудників Британії.

Подорож грека Піфея на північ Європи

Але не тільки фінікійці славилися своєю майстерністюмореплавців. Давні греки також були прекрасними мандрів-никами-першовідкривачами. їм же належать перші спробивести записи про нові відкриті шляхи з практичними вказів-ками для мореплавців і перші спроби складання географіч-них карт. Вони визначили, що Земля має форму кулі, і навітьобчислили її об'єм. Всесвітньо відомий епос Гомера «Одісея»містить чимало докладних настанов для мореплавців і безу-мовно спирається на справжні свідчення грецьких мореплав-ців. До 800 р. до Різдва Христового вони вже досконало оріє-нтувалися в Середземному морі, освоїли його і заснували тампонад 100 колоній.

Приблизно в той час, коли Олександр Македонський ви-ступив у похід проти персів і дійшов до Індії, грецький море-плавець і астроном Піфей вирушив до норвезьких берегів.Відкриття, які він зробив у північному морі, сталися внаслі-док непередбаченого відхилення від маршруту. Коли він за-йшов у порт Массалія (сучасний Марсель), грецькі купці до-мовилися з Піфеєм, що він спробує знайти прямий торговийшлях до 4олов»яних островів» біля південно-західного краюБританії, поминувши Лендс-Бнд, жвавий центр проміжноїторгівлі (тодішній Корнуолл). Піфей погодився і поплив пів-нічніше Галлії (сучасна Франція). Незабаром він уже був біляберегів Британії. А звідти рушив далі уздовж західного бере-га сучасної Англії і потрапив до Ірландії. Потім зайшов наГебриди й Оркнейські острови, поки не обігнув Британію, якунаніс на карту у вигляді трикутника. Але при цьому він дещоухилився на північ, скоріш за все, підійшов до берега Норве-гії в районі Тронхейма і відвідав острів Гельголанд, що слави-вся своїм бурштином.

Про плавання Піфея з давнини збереглися лише уривчастівідомості. Дуже часто" його висміювали сучасники і пізніші

 автори, називали Піфея брехуном і фантазером. Чому, запитаєте ви? Та тому, що занадто вже неймовірними здавалися розповіді про те, що море на півночі застигає і ніби вкривається слизькими медузами. Сьогодні вважають, що він бачив льодові тороси. Піфей також говорив, що влітку сонце на півночі не заходить, а море «дихає» кожні 6 годин, підкоряючись фазам Місяця (припливи і відпливи, які не спостерігаються в Середземному морі). Сьогодні ж нам досить і цих уривчастих відомостей, щоб вважати Піфея одним з найвидатніших астрономів, географів і першовідкривачів античного світу.

Плавання вікінгів

Крім сміливих мореплавців давнини фінікійців і допитливих греків, жили в Європі ще одні відважні підкорювачі моря, їх називали вікінгами. Вони населяли скандинавське узбережжя. Потім, коли місця для життя стало менше, вони в пошуках орної землі пішли на південь. їхні кораблі були пристосовані до плавання у відкритому морі. Деякі вікінги вдавалися до розбою, ставали морськими піратами, а деякі — нормани, — переселялися на північний схід Франції, схід Англії, на Сицилію і відокремлені острови Ісландії.

На початку X ст. Норман Гуннб'єрн вирушив у похід на захід через Ісландію. Але знайшов тільки там скелясті гори і землю, суцільно вкриту льодом.

Проте ця подорож підштовхнула ісландця Ейріка Рудого вирушити на пошуки нових країн. У 982 р. з командою, що налічувала 32 чоловіка, він вирушив на ці пошуки. Щоправда, не зовсім добровільно. Перед тим Ейрік у сварці вбив двох чоловік і був вигнаний з Ісландії на три роки. Ейріку в цьому поході пощастило відкрити острів, на якому він заснував дві колонії. Землю він назвав Гренландією, що в перекладі означає «зелена земля». Назва привернула до себе увагу, і туди почали переселятися люди. Лише за кілька років там уже налічувалось З 000 жителів. Географічно Гренландія належить до Америки. Отже, за 500 років до Колумба Ейрік Рудий відкрив Америку.

Але і це ще не все. У 986 р. один купець прямував з Ісландії до Гренландії і збився зі шляху. Через якийсь час він підійшов на кораблях до південио-західного берега рівнинної і лісистої землі. Через 15 років після цього випадку на пошуки тієї землі вирушив вікінг Лейв, син Ейріка, прозваний Щасливим. Про це розповідає «Сага про Гренландця». З Лейвом було 35 чоловік. Спочатку мандрівники досягли Баффинової землі, яку назвали Хеллюлаид («марна земля»). Взявши курс на південь від неї, через кілька днів плавання вони побачили перед собою білі піщані обмілини і пагорби, що поросли лісом. Скоріш за все, це був острів Лабрадор. Ще південніше вікінги знайшли острів Белл-Ісл і Ньюфаунленд. Жителі півночі були в захваті від побаченого: рівні зелені луки, багаті на рибу річки. Навіть дикий виноград! Тому і назвали це місце Виноградною Країною — Вінланд.

Наступного року брат Лейва Торвальд розпочав нові подорожі. Але тепер йому довелося воювати з індіанцями. В одній з битв він був убитий, а його команда відступила. Індіяипіи вікінги називали «скрелінгами». Проте, незважаючи на поразку, була зроблена ще одна спроба заснувати колонію. Але три роки війни з індіанцями змусили вікінгів повернутись додому.

Географічні відкриття робилися у пошуках ринків, сировини і збуту товарів.

Відкриття, зроблені ще в античний час єгиптянами, фінікійцями, греками, узагальнив давньогрецький учений Клав- дій Птолемей, склавши в П ст. карту світу, що охопила весь Старий Світ (Новим Світом згодом назвали Америку).

Східне узбережжя Африки, Південну і Центральну Азію пройшли арабські мандрівники і купці в VHI і XIV ст. У XV ст. дуже привабливою для подорожей була Індія, звідки вивозили прянощі і золото. Португальські мореплавці обійшли Африку з півдня, відкривши все західне і південне узбережжя материка.

Але хіба тільки європейці були першими мандрівниками і відкривачами нових земель? Звичайно, ні. На іншому кінці континенту, за багато тисяч кілометрів від Греції, Єгипту та Ірландії знаходиться країна, що є найбільшою в Азії. Вона — батьківщина однієї із найрозвинутіших ранніх цивілізацій на Землі. Це — Китай. Займаючи величезну частину азійської суші, Китай з одного боку омивається водами Тихого океану. Тому не дивно, що вже з давніх часів китайці майстерно володіли мистецтвом мореплавства. Вони вміли будувати судна для плавання у відкритому морі, досконало для свого часу володіли навичками навігації по зірках і навіть винайшли компас. На своїх суднах вони ходили до берегів Кореї, в Індію, на острів Ява, допливали до Африки. Вчені наводять відомості про те, що китайці були біля берегів Центральної і Південної Америки.

Але вони також багато подорожували і по суші. Так, наприклад, був знайдений початок однієї із найбільших річок Азії — Хуанхе, були досліджені гори і плоскогір'я впродовж західних кордонів китайської імперії. У подорожах суходолом, ймовірно, шляхи китайців і римлян перетинались. Адже обидві імперії знали про існування одна одної і обмінювались товарами. Виник і функціонував знаменитий Шовковий шлях. Однак більш інтенсивним контактам заважали народи, череа землі яких цей шлях пролягав, оскільки вони теж були заці-кавлені в прибутках від торгівлі.

ІІріф: Одним з таких народів були араби, корінні жителі пус-

тель, спритні торговці. Іслам, початком ери якого вважається 622 p., виявився настільки сильною релігією, що лише за кі-лька століть охопив величезну територію. І вченим, і купцям тепер було легко подорожувати, вільно спілкуючись арабсь-кою і всюди зустрічаючи одновірців. Найкраще цю епоху від*творюють казки про Синдбада-мореплавця з «Тисячі й однієїночі». Мусульманська наука теж була дуже розвинутою: араб-ські вчені добре знали роботи античних авторів, доповнювалиі коригували їх власними спостереженнями. Географ Індрисі,наприклад, подорожував по Північній Африці, Малій Азії,побував у Європі. Він виготовив карту світу, яка мала формусрібного диска. Залишив Індрисі також знаменитий трактат згеографії. Правда, відповідно до його часу з його уявленнями,у Індрисі зустрічається там багато неточноотей. А це має зна-чення навіть сьогодні для істориків географії, тому що картиі трактати Індрисі значною мірою визначали географічні уяв-лення європейців аж до XVIII ст. А видатний мандрівник ІбнБаттута в XIV ст. описав на основі власних спостережень весьісламський регіон від Північної Америки до Китаю. За довгіроки він проїхав понад 120 000 км.

Але в Європі продовжувало панувати нечітке уявлення прокраїни Сходу, зокрема про Китай і Індію. Хоча існував уже,

як ми зазначали, знаменитий Шовковий шлях, хоча арабськікупці доставляли до Європи шовк, прянощі та інші товари,про високі досягнення китайської культури, проте, ніхто незнав. А* якщо і було щось відомо з часів давніх греків і рим-лян, то забулося за минулі століття.Найдавніша подорож

Найдавнішою подорожжю, про яку відомо науці, вважа-ється експедиція, відправлена з Єгипту царицею Хатшепсут3,5 тис. років тому. Про цю експедицію розповідає напис надавньоєгипетському храмі. *Подорож по морю, — говоритьсяв ній, — щасливе відплиття на схід. Благополучне прибут-тя в країну Пунт, щоб доставити чудесні речі кожної чужо-земної країниЩ Не траплялося цього за інших царів.» Великаобласть, яку єгиптяни знали тільки за чутками-. ЖителіПунта нічого не знали про єгиптян~ Навантажуються ко-раблі чудесними здобутками країни Пунт: чорним деревом ісправжньою слоновою кісткою, необробленим золотом, аро-матною смолоюі павіанами, мавпами, хортами, шкурамилеопардів- Подорож по морю, і благополучне прибуття і рь~дісне причалювання

Де ж знаходилась ця країна Пунт, берегів якої досяг лиєгипетські мореплавці? Вчені припускають, що Пунтом ста-родавні єгиптяни називали Сомалі, східний край Африки.Вчені точно встановили дату цієї подорожі — вона почаласявлітку 1493 р. до н. е. Після першої подорожі зв'язок із кра-їною Пунт став постійним. Так, в одному з надгробних напи-сів прославляється стерновий Хнемхотеп за те, що він не менш,ніж 11 разів плавав зі стерновим Хви до країни Пунт. Алепотім, у зв'язку з занепадом стародавнього Єгипту, подорожіприпинилися.

Великі географічні відкриття

Відкриття особливо великого значення були зроблені в XV—XVIII ст., коли в надрах феодалізму йшло формування капі-талізму. За ці 300 років були відкриті: Америка, морськийшлях навколо Африки до Індії та Індокитаю, Австралія, Бе-рингова протока, що розділяє Азію і Північну Америку, без-ліч островів у Тихому океані, північне узбережжя Сибіру,морські течії в Атлантичному і Тихому океанах.

1487 р. — Діаш обійшов Африку з півдня.

1492 р. — Колумб досяг Вест-Індії.

1497 р. — Англійський дослідник Джон Кебот діставсяНьюфаундленду, за Північною Америкою.

1498 р. — Васко да Гама досяг Індії морем.

1519—1522 pp. — Перше кругосвітнє плавання.

Це була епоха Великих географічних відкриттів.

Марко Поло і друге відкриття Сходу

Марко було 15 років, коли з далекої тривалої мандрівкиповернулися у Венецію його батько Ніколо і дядько Матео —багаті купці. Вони побували в Криму, на Середній Волзі, уСамарканді і Бухарі, у Монголії. За їхніми словами, Монголь-ська імперія простягнулася від Дунаю до берегів Тихого океа-ну. Навіть Китай був під владою монгольського хана Хубілая.

Брати Поло розповіли хану про свою далеку батьківщину іпро християнську віру. Розповіді так вплинули на хана Хубі-лая, що він просив їх після повернення до Європи передатипривіт папі римському. Він також зажадав, щоб папа римсь-кий надіслав до нього християнських учених і освячений єлей.Тільки через два роки (1271 р.) брати Поло отримали відпові-дного листа папи і подарунки для хана Хубілая. Цього разуНіколо взяв із собою сімнадцятилітнього сина Марко. Це бувпочаток подорожі, якій судилося стати одним з найбільш вра-жаючих географічних відкриттів усіх часів. Шлях до Китаюбув довгий, він зайняв близько чотирьох років.

Старий хан Хубілай прийняв родину Поло щиро. Маркопощастило дуже скоро завоювати довіру могутнього правителя. Він так сподобався Хубілаю, що йому дозволили їздити у своїх справах до усіх куточків імперії — від Монголії до Індії і Суматри. Родина Поло прожила на чужині 17 років. Хан довго не відпускав їх на батьківщину. їм допоміг випадок, брати Поло і Марко погодились супроводжувати монгольську і китайську принцес, яких віддавали в дружини монгольському правителю Персії (нині Іран), що жив у Тебрізі. Доставивши принцес у Персію, родина Поло в 1295 році повернулася до Венеції. Вся Венеція була вражена, довідавшись, скільки багатства — коштовних каменів — привезли зі Сходу три мандрівники.

Незабаром спалахнула війна між Венецією і Генуєю за першість у торгівлі на Середземному морі, Марко Поло спорядив за свій рахунок корабель і сам брав участь у бою. Разом зі своєю командою він був узятий у полон і кинутий до генуезької в'язниці. Там він познайомився з письменником Рустича- но. У довгих розмовах і бесідах Марко розповів останньому про своє життя, про дивні мандрівки на Сході. «Слухай, Марко! — зненацька запропонував Рустичано, — а що коли я все це запишу і ми зробимо книгу про Китай та інші землі Сходу?». Марко Поло погодився. Удвох вони видали дорожні записки, що відразу ж принесли мандрівнику європейську славу. Вперше в європейській історії відносин зі Сходом стали відомі детальні подробиці з життя загадкової батьківщини прянощів, шовку і порцеляни. Нарешті в Європі довідалися, що далеко на Сході існують багаті багатолюдні міста, використовуються паперові гроші, у будинках є опалення, а паливом служить чорний камінь (так Марко Поло назвав вугілля). Люди там їздять по зручних дорогах і плавають на суднах. Великий хан править численним народом, характер і звичаї якого зовсім не схожі на європейські, а міць імперії забезпечують продумана організація і суворе управління.

Записки Марко Поло викликали в європейців шок. Але одночасно були сприйняті як виклик. Чому? Та тому, що доводилось визнати, що, незважаючи на переваги християнської релігії перед всіма іншими, європейський спосіб життя не єдино можливий. Марко Поло відкрив для європейців казкові багатства Сходу, про які колись вони ледве мали уявлення та й то не безпосередньо, а через арабів, посередників у торгівлі. Тепер же відкривалася перспектива налагодити прямі торгівельні відносини з неймовірно багатими східними правителями і виграти суперництво з мусульманами, які у певний момент стали традиційними ворогами християнства.