Причини  першої світової війни.

28 червня 1914 Балкани. Вбивство Гаврилом Принципом спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердінанда та його дружини в Сараєво (Боснія)

 11 листопада 1918 року закінчилась Перша світова війна

     Перша світова війна різко загострила всі суперечності  капіталізму,  у

тому числі й внутрішні суперечності країн-учасниць  війни,  створила  в  них

обстановку революційної кризи.

      Основною її  причиною  було  небачене  загострення  суперечностей  між

провідними  країнами  світу,  внаслідок  нерівномірності   їх   економічного

розвитку, змінилося співвідношення сил у світовій економічній системі.

      Німеччина після 70-х років 19 ст. розвивалася у 3-4  раза  швидше  ніж

Англія і Франція, а  Японія  -  разів  у  10  швидше,  ніж  Росія.  Особливо

високого рівня розвитку  капіталізму  досягли  США,  внаслідок  чого  США  і

Німеччина, які раніше відставали в економічному розвитку, на зламі  19-20ст.

вийшли на 1-е та 2-е місця  по  випуску  промислової  продукції,  відсунувши

Англію і Францію. Це стало  причиною  виникнення  гострого  суперництва  між

цими країнами за політичне панування у світі, за переділ ринків  сировини  і

збуту.

      На  той  час  важливу  роль  у  боротьбі  за  політичне  й  економічне

панування у світі відіграла наявність чи відсутність колоніальних  володінь.

До початку 20 ст.  поділ  світу  між  великими  державами  в  основному  був

заверешений. Колоніальні імперії створили головним чином Англія та  Франція,

натомність у Німеччині,  США  ті  Японії  бракувало  колоніальних  володінь.

Намагання переділити колонії і сфери впливу було однією  з  головних  причин

першої світової війни.

      Другою причиною війни був той факт, що  на  початку  20  ст.  розвиток

науково-технічного прогресу привів до появи нових,  більш  могутніх  засобів

винищення людей. Почалася  гонка  oзброєнь,  на  якій  наживалися  військові

монополії. Одночасно відбувалася  мілітарізація  свідомості  величезних  мас

людей.

      Існувала  можливість  владнати  конфлікт  мирним  шляхом,   об"єднавши

зусилля Росії, Англії, Франції. Але аналіз міжнародної ситуації  напередодні

війни свідчить, що це не так.

      По-перше,

поділ Європи на два ворогуючі блоки  держав-Антанту  і  Троїстий  союз-  вже

означав неминучість великої європейської війни.

      По-друге,

намітилися головні цілі протиборствуючих сторін  і  відповідно  розроблялися

плани ведення війни.

      По-третє,

в усіх країнах Європи нечуваного розмаху досягла  гонка  озброєнь,  зростала

чисельність армій.

      У липні 1913 р. німецький  Рейхстаг  затвердив  закон  про  збільшення

армії в мирний час  на  136  тис.  осіб,  а  на  початок  війни  чисельність

сухопутної німецької армії досягла 800  тис.  осіб.  У  1912  р.  в  Австро-

Угорщині було прийнято новий  військовий закон, який  передбачав  збільшення

рекрутського набору до 200 тис. осіб  і  додаткові  асигнування  на  збройні

сили. У серпні 1913 року французький  уряд  ухвалив  закон   про  подовження

терміну  служби з 2 до 3 років і зниження призовного віку з 21 до 20  років,

що  дало  змогу  довести  чисельність  армії  майже  до   900   тис.   осіб.

Найчисельнішою була російська армія. Якщо в 1912 р. вона  становила  1  млн.

400 тис. осіб, то після прийняття у 1913р. "Великої програми щодо  посилення

армії" мала збільшитися на 400 тис. осіб.

      Перша світова  війна  була  наслідком  протиріч  капіталізму  на  його

імперіалістичній стадії.

                          Для кожної країни існували певні причини для розв'язання Першої Світової Війни. В цілому, це були просто територіальні претензії та зазіхання. Безпосереднім приводом для війни стало вбивство 28 червня 1914 року в Сараєві австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда сербським студентом Гаврилом Принципом.Зміст  [сховати]

Велика Британія

Не могла пробачити Німеччині підтримку бурів в англо-бурській війні 1899—1902 рр.

Не мала наміру відчужено спостерігати за проникненням Німеччини в райони, які вважала «своїми»: Східну і Південно-західну Африку.

Вела проти Німеччини неоголошену економічну і торгову війну.

Вела активні військово-морські приготування на випадок агресивних дій з боку Німеччини.

Через потенційну німецьку загрозу відмовилася від традиційної для країни політики «блискучої ізоляції» і перейшла до політики утворення антинімецького блоку держав.

Франція

Прагнула узяти реванш за поразку, нанесену їй Німеччиною у франко-пруській війні 1870 року.

Мала намір повернути Ельзас і Лотарингію, відокремлені від Франції в 1871 році.

Зазнавала збитків на своїх традиційних ринках збуту в конкуренції з німецькими товарами.

Російська імперія

Претендувала на вільний прохід свого флоту в Середземному морі, наполягала на ослабленні або перегляді в свою користь режиму контролю над протокою Дарданелли.

Розцінювала будівництво залізниці Берлін-Багдад (1898 рік) як недружній з боку Німеччини акт. При цьому, посилаючись на те, що це зазіхає на її права в Азії за російсько-британським договором 1907 року про розподіл сфер впливу в цьому регіоні.

Протидіяла австрійському і німецькому проникненню на Балкани

Наполягала на винятковому праві протекторату над всіма слов'янськими народами; підтримувала на Балканах антиавстрійськи і антитурецьки настроєних сербів і болгар.

Сербія

Новоутворена держава (повна незалежність з 1878 року) прагнула затвердитися на Балканах як лідер слов'янських народів півострова.

Планувала утворити Югославію, включивши в неї всіх слов'ян, що проживають на півдні Австро-Угорської імперії.

Неофіційно підтримувала націоналістичні організації, що боролися проти Австро-Угорщини і Туреччини.

Німеччина

Як нова динамічна імперія прагнула до військового, економічного і політичного лідерства на континенті.

Включившись в боротьбу за колонії тільки після 1871 року, претендувала на рівні права в колоніальних володіннях Англії, Франції, Бельгії, Нідерландів і Португалії. Виявляла особливу активність в отриманні ринків.

Кваліфікувала Антанту як угоду, що мала на меті підірвати могутність Німеччини.

Австро-Угорщина

Будучи багатонаціональною імперією, унаслідок міжнаціонального протистояння країна була постійним вогнищем нестабільності в Європі.

Прагнула утримати захоплені нею в 1908 році Боснію і Герцеговину.

Протидіяла Росії, що узяла на себе роль захисника всіх слов'ян на Балканах, і Сербії, що претендувала на роль об'єднувального центру південних слов'ян імперії.

Італія

Встановлення контролю над східним узбережжям Адріатичного моря (Далмація, Албанія тощо)

Приєднання Тіроля;

Повернення Савої та Ніци, що входили до Франції;

Загарбання Туніса та Східної Африки (Сомалі, Ефіопія, Кенія).

Перегони озброєнь

Воєнно-морські перегони між Великобританією і Німеччиною були посилені в 1906 році запуском в стрій британського лінкора HMS Dreadnought; його конструкція була революційною, тож робила всі попередні лінійні кораблі застарілими. Великобританія також підтримувала велике воєнно-морське лідерство в інших областях, особливо над Німеччиною та Італією. Пол Кеннеді вказує, що обидві нації вірили у тезу Альфреда Тейєра Махана «Стратегія повеління морем» як життєво важливу для великого статусу нації; досвід, отриманий від морського рейдерства, показав хибність цієї тези.

Девід Стівінсон описав перегони озброєнь, як «цикл укріплення підвищеної воєнної готовності». Девід Херрманн вбачав конкуренцію у суднобудівництві як частину загального руху в напрямку війни. Ніл Фергюсон, все ж таки, стверджував, що змога британців підтримувати повне лідерство показує, що це не було основним фактором у конфлікті, що наближався.

Також слід відзначити, що вартість перегонів озброєнь однаково відчували і в Великобританії, і в Німеччині. Загальні витрати на озброєння шістьма Великими державами (Великобританія, Німеччина, Франція, Росія, Австро-Угорщина та Італія) збільшились на 50 % між 1908 і 1913 роками.