Початок Першої світової війни - Всесвітня історія - Навчання - Всі статті

Главная » Статьи » Навчання » Всесвітня історія

Початок Першої світової війни

http://depositfiles.com/files/sprkdik45

Початок Першої світової війни

Причини, привід і початок Першої світової війни

Перша світова війна (1 серпня 1914 р. - 11 листопада 1918 р.) - перша в історії людства війна, що охопила всю земну кулю. Вона тривала понад чотири роки. У ній взяли участь 38 держав, які виставили на поля боїв понад 70 млн. чоловік. Протистояли один одному два блоки держав (Четверний союз й Антанта). У ході самої війни їхній склад трохи змінився. Наприклад, Італія перейшла на бік Антанти, а Болгарія і Туреччина до Німецького союзу. У ході війни було вбито 10 млн. чоловік і понад 20 млн. покалічено.

Причини першої світової війни полягали у:

- зміні співвідношення сил усередині світової системи на початку XX сторіччя;

- суперечностях, які виникли між «старими», колоніальними державами (Англією, Францією, Росією), з одного боку, і «молодими» (Німеччиною, США, Японією), з іншого;

- прагненні «молодих» країн захопити нові землі, завоювати нові ринки збуту своїх товарів, посилити свій вплив у світі.

Правителі, насамперед, Німеччини були незадоволені ситуацією, що склалася, і прагнули змінити її на свою користь.

Безпосереднім приводом до війни стало вбивство 28 червня 1914 р. у Сараєві, столиці Боснії, членом сербської націоналістичної організації Г. Принципом спадкоємця австрійського престолу Франца Фердинанда під час його перебування на маневрах австрійської армії. Австро-угорський уряд у відповідь на це вбивство 28 липня оголосив Сербії війну.

Росія вирішила підтримати свого союзника - Сербію і 30 липня почала мобілізацію армії. Мобілізація російської армії призвела до того, що спільниця Австро-Угорщини - Німеччина - 1 серпня оголосила війну Росії.

Цілі жодної зі сторін, які ставили перед собою держави у цій війні (за винятком Сербії), не можна визнати повністю справедливими.

Німецькі політики бажали захопити заморські володіння Великобританії і Франції, західні території Росії. Австро-Угорщина - установити панування на Балканах і захопити землі в Польщі. Англія і Франція прагнули зберегти своє панування в колоніях, не допустити туди німецький капітал. Крім того, Англія і Франція розраховували збільшити свої володіння за рахунок територій, підвладних Османській імперії і Німеччині, прагнули не допустити посилення німецького військово-морського флоту й сухопутних збройних сил. Франція мріяла також повернути втрачені раніше Ельзас і Лотарингію і водночас відібрати в Німеччини лівий берег Рейну, а також багатий на вугілля Саар. Росію приваблювали чорноморські протоки Босфор і Дарданелли, контроль над якими означав гарантований вихід до Середземномор’я і зміцнення впливу на Балканах.

Військова стратегія Німеччини

В основу німецького стратегічного плану, що розробив фельдмаршал Шліффен, було покладене прагнення уникнути війни на два фронти - з Францією і Росією. За планом Шліффена передбачалося 9/10 німецьких сил з огляду на тривалі строки мобілізації російської армії й скутість її дій австро-угорськими військами направити проти Франції. Війну проти Франції передбачалося закінчити за 6-8 тижнів, після чого швидко перекинути всі сили на схід для розгрому Росії. У цей же час німецькі військово-морські сили повинні були послабити дії англійського флоту.

Перші бої розгорнулися на західному фронті, що розтягся на 400 км. Німецькі армії обрушилися через Бельгію на Північну Францію, поставивши за мету захоплення Парижа й оточення французьких військ. Французьке командування, стурбоване успіхами супротивника, наполягло на тому, щоб Росія якнайшвидше завдала удару по німцях.

Під натиском французів російське командування віддало наказ першій й другій арміям, які ще не закінчили свої приготування, почати вторгнення в Східну Пруссію. Цей наступ мав успіх і примусив німецьке командування терміново перекидати своїх солдатів із західного на східний фронт. У бою під Гумбінненом російські армії, втративши понад 230 тис. чоловік, відступили. Однак Східно-Прусська операція росіян допомогла французам і англійцям вистояти в битві з німцями на річці Марні, що розгорнулася 5-9 вересня 1914 р. У бою по обидва боки брало участь близько 2 млн. чоловік. Німецький наступ захлинувся, і німці програли бій, який, за задумами їхнього командування, повинен був вирішити результат війни. Важливим результатом битви на Марні став перехід до позиційної війни. У результаті такої війни німецьке командування до кінця 1914 р. повинне було, замість швидкої перемоги до «осіннього листопаду», перейти до оборони.

Одночасно з боями в Східній Пруссії з 18 серпня російські війська вторглись у Галичину. У зустрічних боях вони розбили австро-угорські армії й у вересні 1914 р. зайняли Львів, відтіснили австро-угорські війська за ріку Сан і блокували найбільшу австрійську фортецю Перемишль. Російські війська стали господарями становища в Галичині. Однак незабаром на допомогу австрійцям підійшли німецькі війська, що трохи потіснили російську армію.

Бойові дії на Балканах та на Кавказі

Австро-угорські армії наприкінці серпня почали наступ проти Сербії. На рубежі Варна - Крупань вони були розгромлені. На кінець року Сербія була звільнена від ворожих військ. Супротивники перейшли до оборони.

З початком війни обидві коаліції прагнули залучити на свій бік нових союзників. Особлива увага приділялася країнам, що займали важливе стратегічне положення - Туреччині, Італії і балканським державам (Болгарії, Румунії, Греції). Надзвичайно важливим для обох коаліцій було залучити на свій бік Туреччину. (Вигідне географічне положення Туреччини здавна привертало увагу багатьох європейських держав.) У боротьбі за Туреччину здобула перемогу німецька дипломатія; Туреччина фактично перетворилася на німецьку напівколонію. Номінально турецьким верховним головнокомандувачем уважався султан Мехмед V, фактично ж - військовий міністр Енвер-паша. Начальником Генерального штабу був німецький генерал Бронзарт фон Шелендорф. В армії й на флоті перебували німецькі офіцери. 29 і 30 жовтня турецькі військові кораблі під командуванням німецьких офіцерів напали на російські судна в Чорному морі, обстріляли Севастополь, Феодосію, Одесу, Новоросійськ. Туреччина відкрито вступила у війну. У відповідь на ці дії Туреччини російська армія на початку листопада почала наступ проти турецьких військ на Кавказі в напрямку Ерзурума. У грудні турецькі війська спробували витиснути російські війська з Кавказу. Але були розгромлені в результаті російського контрманевру під Сарикамишем, утративши 78 тис. чоловік (з 90 тис.). Утрати росіян були в три з половиною рази менші. Перемога росіян полегшила англійцям оборону Суецького каналу.

У цілому 1914 р. показав, що попередні припущення про швидке закінчення війни не справдилися. Наприкінці року на фронтах установився позиційний затишок. Країни готувалися до тривалого й виснажливого протистояння. У серпні Антанта знайшла союзника на Далекому Сході - Японію, що прагнула витиснути Німеччину з Китаю й островів Океанії.