Росія - СРСР. Російська революція 1917 р. - Всесвітня історія - Навчання - Всі статті

Главная » Статьи » Навчання » Всесвітня історія

Росія - СРСР. Російська революція 1917 р.

Росія - СРСР. Російська революція 1917 р. Революція 1917 р. у Росії вплинула на весь хід розвитку людства. У результаті революції Росія стала безкрайнім полем для небаченого соціального експерименту. Уперше в історії до влади прийшли люди, які поставили за мету скасувати приватну власність, «побудувати» новий суспільний лад - соціалізм. Вони поклали початок новій державі - соціалістичній. Докорінний перелом у житті найбільшої країни світу не міг не позначитися на всьому людстві. Для революційних сил боротьба й перемога більшовиків стали прикладом, що хвилював уяву, і змусили уряди різних країн проводити необхідні соціально-економічні перетворення, які дозволяли уникнути національних криз. Причини революції Причини російської революції знаходились у площині соціально-економічних і політичних суперечностей, що склалися на початку XX сторіччя. Передові форми виробництва, що запроваджувалися в Росії, машинна техніка, ідеї й концепції суспільного розвитку (демократії, соціалізму) суперечили традиційним формам управління, організації влади, стосункам між географічними й економічними районами, способам життя, побуту. Найгострішими були суперечності між поміщиками й селянами, найманими робітниками і підприємцями, між містом і селом, центром і окраїнами, між різними конфесіями, між росіянами й представниками інших народів. Але основним був розрив між самодержавною формою правління, що ставав усе відчутнішим, та інтересами прогресивних верств населення. Усе це спектральне розмаїття конфліктуючих інтересів представляли численні партії та громадські організації - від монархічних, чорносотенних до ліберально-демократичних, ліворадикальних, екстремістських. Поштовх до початку революції Факторами, що спричинили революційні події в Росії, стали: - економічна руїна, що посилилася; - загроза голоду (заготівлі хліба в 1916 р. склали лише 170 млн. пудів замість запланованих 500 млн.; у містах відчувалася недостача продуктів); - утомленість від війни, величезні жертви. Розчарування в цілях війни породжували протест серед різноманітних верств населення. Посилилась опозиційність ліберальних політичних партій по відношенню до царату. 23 лютого (8 березня), у Міжнародний жіночий день, почалися стихійні демонстрації, мітинги й страйки в Петрограді. 27 лютого до повсталих приєдналися солдати трьох гвардійських полків. 28 лютого Петроград опинився в руках повсталих. Міністри царського уряду були заарештовані, з членів Державної Думи сформований Тимчасовий уряд. Революція в Петрограді перемогла. 1 березня була сформована Рада робочих і солдатських депутатів. 2 тис. депутатів представляли солдати і 800 - робітники. 2 березня Микола II відрікся від престолу. Епоха самодержавства в Росії закінчилася. Двовладдя У країні виникло двовладдя (Тимчасовий уряд і Ради). Тимчасовий уряд оголосив про амністії за політичними і релігійними справами, проголошувалася свобода слова, союзів, зборів і страйків, було скасовано страту, а також усі станові, релігійні й національні обмеження. Управління на місцях здійснювали місцеві органи влади та призначені Тимчасовим урядом комісари. Було оголошено про підготовку до скликання Установчих зборів на засадах загального, рівного, прямого й таємного голосування. Росія наближалася до політичного й соціально-економічного стандарту європейських країн. Одночасно з утвердженням влади Тимчасового уряду на місцях швидко зростала кількість Рад. З березня по жовтень їхня кількість збільшилась з 600 до 1429. У військових частинах створювалися солдатські комітети. Вони об’єднували до 300 тис. військовослужбовців. До осені 1917 р. у складі Рад переважали есери й меншовики, чия програма найбільше приваблювала народні маси. У Всеросійському Центральному Виконавчому комітеті (ВЦВК) Рад, у червні 1917 р., з 320 чоловік налічувалося 242 меншовики й есери і лише 57 більшовиків (тобто близько 18%). Керівництво радами підтримало Тимчасовий уряд. Меншовики й есери вважали, що революція досягла своїх цілей. На їхню думку, рівень розвитку російського капіталізму ще не дозволяє говорити про зрілість передумов для переходу до соціалізму. Отже, владу повинна зберегти буржуазія. Тому меншовики й есери, хоча й стояли біля витоків Рад й активно в них працювали, виступали проти передачі їм державної влади. Адже це означало б демократію не для всіх, а для частини народу - а це вже не демократія. Тим часом повалення царату ще не означало встановлення миру й злагоди в суспільстві. Тимчасовий уряд, на чолі якого стояв Г. Є. Львов, висунув гасла: «Війна до перемоги», «Мир і злагода в тилу», «Воля й порядок», «Здійснення реформ після закінчення війни й скликання Установчих зборів». Але солдати вимагали негайного укладання миру. Селяни почали масове захоплення поміщицьких земель. Робітники самовільно ввели 8-годинний робочий день, постійно вимагали збільшення заробітної плати. Влада тимчасового уряду слабшала. І коли 18 квітня Міністр закордонних справ П. М. Мілюков завірив союзників Росії в тому, що Тимчасовий уряд буде вести війну до переможного кінця, у повітрі запахло грозою громадянської війни. Ліберали, меншовики й есери висунули гасло: «Об’єднання всіх живих сил країни». Воно стало основою для створення коаліційного уряду, що був сформований 5 травня. Новий уряд, до складу якого входили кадети, меншовики, есери, представники підприємницьких кіл, не відзначався злагодженістю дій і не вирішував проблем, що накопичилися в країні. Крім того, поступаючись вимогам союзників, Тимчасовий уряд зважився на новий наступ на Південно-Західному фронті, що закінчився невдало. 4 липня на вулиці Петрограда вийшло близько 500 тис. чоловік. Вони вимагали припинення війни, передачі влади в руки Рад. За наказом Тимчасового уряду демонстрація була розстріляна. Було вбито й поранено понад 700 чоловік, розгромлені ЦК більшовиків і друкарні їхніх газет. Двовладдя закінчилося. Був сформовано новий коаліційний уряд. Главою кабінету став популярний думський діяч - юрист, есер О. Ф. Керенський. На пост Верховного головнокомандувача був призначений генерал Л. Г. Корнілов, що виступав за широкомасштабні репресії. Він направив війська на революційний Петроград. Але війська Корнілова зазнали поразки. У той же час невдалий виступ Корнілова сприяв зміцненню позицій більшовиків, які стали на чолі відсічі військам. На їхній бік переходили військові частини. Страйки робітників ставали все більш масштабними, проходили під гаслами влади Рад і робочого контролю. Селяни піднімалися на боротьбу за землю. До середини жовтня 1917 р. більшовикам удалося об’єднати проти Тимчасового уряду петроградський гарнізон, сили Червоної гвардії. На їхній бік встала Петроградська Рада, яку очолив Л. Б. Троцький. При Раді був створений Військово-революційний комітет. Озброєні робітники й солдати захопили телефон, телеграф, вокзали, мости та ін. У ніч з 25 на 26 жовтня (7–8 листопада) 1917 р. почав роботу Другий Всеросійський з’їзд Рад, на якому більшовики мали перевагу. У цей же час відбувся штурм Зимового палацу - резиденції Тимчасового уряду. Тимчасовий уряд було повалено. О. Ф. Керенський утік. Стався більшовицький переворот. Влада Рад Другий Всеросійський з’їзд Рад установив владу Рад на місцях, прийняв Декрети про мир і про землю, затвердив склад нового уряду, Раду народних комісарів на чолі з В. І. Леніним. З’їзд обрав новий склад ВЦВК. Зі 101 його члена 62 були більшовиками, 29 - лівими есерами, 6 - меншовиками-інтернаціоналістами. Головою ВЦВК був обраний Л. Б. Каменєв, 8-го листопада його заступив Я. М. Свердлов. У Декреті про мир пропонувалося «всім воюючим народам та їхнім урядам негайно почати переговори про справедливий демократичний мир» без анексій і контрибуцій. Декретом про землю скасовувалася приватна власність на землю, земля оголошувалася «всенародним надбанням» і підлягала зрівняльному розподілу між селянами відповідно до трудової або споживчої норми. У перші післяжовтневі тижні країна була охоплена перетвореннями. На фронті вдалося укласти перемир’я, розпочалися мирні переговори. Поміщицькі угіддя передавалися селянам. На підприємствах запроваджувався робочий контроль, почалася націоналізація транспорту, банківської системи, промисловості. У країні встановлювалася влада Рад, у процес управління державою активно включалися робітники й солдати. Це дало підстави більшовикам, які під час виборів в Установчі збори одержали лише 23,2% голосів, на початку січня 1918 р. розігнати Установчі збори. 10 січня 1918 р. відкрився Третій Всеросійський з’їзд Рад, що схвалив розгін Установчих зборів і прийняв Декларацію прав трудящого й експлуатованого народу. 13 січня до нього приєдналися делегати селянських Рад. У Росії була створена єдина система Рад робочих, солдатських і селянських депутатів. До складу ВЦВК увійшли 160 більшовиків (52,3%), 125 лівих есерів (40,8%), 4 меншовики й 10 чоловік, які представляли інші партійні напрями. Головним підсумком першого «суто політичного» етапу післяжовтневої історії стали створення більшовиками радянської державності й оволодіння ключовими механізмами влади. Ця влада ще не була міцною, і більшовики змушені були розділяти її з лівими есерами, яких підтримували широкі кола селян. Більшовикам необхідно було зважати на профспілки й інші громадські організації.
1 2 3 4 5 Категория: Всесвітня історія \| Добавил: DEN-SHP (21.02.2012)
Просмотров: 1913 \| Рейтинг: 0.0/0