Історія дослідження Азії Початковий етап

Обмежені відомості з географії Азії були відомі народам Стародавньої Месопотамії. Походи Олександра Македонсько- го (4 ст. до н.е=), торгівля Єгипту з Індією, існування торгіве- льного шляху («Шовковий шлях») з Китаю в Передню Азію сприяли поступовому нагромадженню інформації про Азію. Однак більш глибокі знання про цю частину суші були отримані пізніше.

Другий етап (VII—XVII ст.) Дослідження Азії вченими і мандрівниками Сходу У VII ст. в. буддійський чернець Сюань-Цзан, що мандрував по Центральній і Середній Азії, Індії, виклав відомості з географії, етнографії й історії побачених країн в одному зі своїх головних творів «Записки про країни Заходу», завершеному в 648 р. Арабський мандрівник і географ Ібн Хордадбех (IX— X ст.) описав провінції Передньої Азії. Біруні склав працю про Індію, Масуді дав географічний і історичний опис мусульманських країн, Індії, Китаю, Палестини, Цейлону. У IX—XI ст. різні регіони Середньої і Передньої Азії вивчали Мукадассі, Ібн Сіна, Ібн Фадлан та Ібн Руста. Арабський мандрівник Ідри- сі (ХП ст.), що прожив велику частину життя на Сицилії, у зведеній географічній праці описав Малу Азію, що він відвідав. У XIV ст. Ібн Баттута, що побував у багатьох країнах Азії, написав велику працю, в якій дав досить колоритний і живий опис цих країн, включаючи відомості про корисні копалини. Дослідження Азії європейцями

У XII—XIII ст. європейці, що брали участь у хрестових походах, збирають відомості про країни Центральної та Південної Азії. У 1253—55 pp. фламандський мандрівник, чернець Рубрук, почав подорож з дипломатичною метою до Монголії. Звіт про цю найзначнішу (до М. Поло) подорож європейця до Азії містив цінні відомості з географії Центральної Азії (зокрема, у ньому вказувалося, що Каспійське море е не морем, а озером). Значний внесок у розвиток уявлень про Азію вніс мандрівник М. Поло (1271—95), що прожив у Китаї близько 17 років. «Книга» (1298), записана з його слів у генуезь- Острівна дуга — це ланцюг вулканічних островів у формівигнутої арки, що утворюється над зонами там, де магма ви-ливається на дно океану через тріщини в земній корі. Ученіточно не знають, чому в острівних дуг така форма. Скоріш завсе, це якось пов'язано з характером руху літосферних плитабо зі сферичною формою Землі.

ній в'язниці, куди він потрапив під час війни Венеції з Генуєю, уперше познайомила європейців з Персією, Вірменією, Китаєм, Індією та ін. Вона була настільною книгою таких великих мореплавців, як Колумб, Васко да Гама, Магеллан та ін. Венеціанський купець і мандрівник М. Конті, що мандрував у 1424 р. по Індії та відвідав острови Цейлон, Суматра, Борнео, Ява, з доручення папи Римського в 1444 р. продиктував звіт про цю подорож. У 1468—74 pp. російський купець А. Нікітін почав подорож в Індію. Його дорожні записи, що містили багатобічні спостереження, були опубліковані під назвою «Ходіння за три моря».

У середині XV ст. європейці почали шукати морські шляхи до Азії. Португальські моряки досягли Індії в 1497—99 pp. (Васко да Гама), відвідали Малакку, Макао, Філіппіни, Японію. У другій половині XVI—XVII ст. до країн Південної Азії продовжували проникати голландці, англійці, іспанці. У 1618—19 pp. сибірський козак І. Петлін побував у Монголії і Китаї, наніс маршрут на карту, а побачене виклав у книзі, переведеній на англійську, французьку та інші мови. Одним з перших європейців у 1690—92 pp. відвідав Японію німецький натураліст і лікар Е. Кемпфер, що зібрав великий матеріал про природу, історію і побут народу. Його книга, опублікована в 1728 р. у Лондоні, довгий час була основним джерелом інформації про Японію.

Дослідження Азії російськими землепрохідцями

У цей період найбільший внесок у дослідження північних областей Азії, куди не проникали європейці, внесли російські землепрохідці. До кінця XVI ст., після походу Єрмака, став загалом відомим Західний Сибір. У 1639 p. І. Ю. Москвитін із загоном козаків досяг узбережжя Охотського моря. У1632-38 pp. загін під керівництвом Є. П. Хабарова вивчив басейн ріки Лена. У 1649—53 pp. він перетнув Становий хребет, подорожував по Приамур'ю, першим склав його карту. У 1643—46 по ріках Лені, Алдану, Зеї й Амуру пройшов загін В. Д. Пояркова, що також зробив креслення пройдених маршрутів і зібрав цінні відомості про Далекий Схід. У 1648 р. експедиція С. І. Деж- ньова обігнула Чукотський півострів і відкрила протоку, що відокремлює Азію від Америки, та мис, який є крайньою пів- нічно-східною точкою Азії. Сибірський козак В. В. Атласов у 1697—99 pp. подорожував по Камчатці, досяг Північних Ку- рильських островів і склав опис («сказки») знайдених земель.

У 17 ст. російські землепрохідці, незважаючи на вкрай важкі кліматичні умови, переборюючи величезні простори, відкрили практично весь Сибір. Завершився цей етап складанням перших карт Сибіру, виконаних тобольским воєводою

П. Годуновим і його земляком — географом і картографомС. Ремізовим.

Третій етап (XVIII — середина XIX ст.)

У цей період продовжуються дослідження півночі і північ-ного сходу Азіатського континенту російськими мандрівни-ками і мореплавцями. За указом Петра І споряджаютьсяКамчатські експедиції, якими керував В. Беринг, помічни-ком був А. Чириков. Перша експедиція (1725—ЗО) пройшласуходолом через Сибір до Охотська, а потім, після будівлікораблів, Беринг вийшов у море, обігнув берега Камчатки іЧукотки, відкрив острів Св. Лаврентія і пройшов протокою,

що нині має його ім'я. Друга Камчатська експедиція (1733 - 41), завдяки розмаху робіт відома також як Велика Північна,займає видатне місце в історії вивчення Арктики і північнихрайонів Азії. Були закартовані азіатські береги ПівнічногоЛьодовитого океану, відкриті Командорські, Алеутські й іншіострови, обстежені береги Аляски. Окремі загони очолювалибрати Лаптєви, В. В. Прончищев, С. І. Челюскін (чиї іменаувічнені на географічній карті). Великий внесок у вивченняЦентральної Азії внесли місіонери, що дали на початку ХУШ ст.опис Китаю, Монголії та Тибету. Наприкінці XVUI ст. росій-ський мандрівник і натураліст П. С. Паллас досліджував Схі-дний Сибір і Алтай. У 1800—05 pp. Я. Санников відкрив іописав Стовповий і Фаддіївський острови Новосибірськогоархіпелагу, припустив існування на північ від нього земліСанникова. У 1811 р. В. М. Головній почав подорож на Ку-рильські острови, склав їхній опис і карту. Під час експедиціївін був захоплений у полон японцями. Його спогади про пере-бування в 1811—13 pp. у полоні, що містять відомості прокраїну і звичаї японців, стали першим російськомовним опи-сом Японії. У 1821—23 pp. П. Ф. Анжу досліджував узбереж-жя Північного Льодовитого океану (важ гирлами річок Оле-нек і Індигирка) та виконав ряд астрономічних і геомагнітнихспостережень. Ф. П. Врангель у 1820—24 pp. очолював експе-дицію з вивчення північних берегів Східного Сибіру. За відо-мостями, одержаними від чукчів, він у Чукотському морі ви-значив положення острова, названого пізніше його ім'ям. У1829 р. за запрошенням російського уряду А. Гумбольдт по-чав подорож на Урал, Алтай, у південно-західну частину Си-біру, на береги Каспійського моря, у киргизькі степи, резуль-тати якого були освітлені в працях «Центральна Азія» (т.1843, російський переклад т. 1., 1915) і «Фрагменти з геоло-гії і кліматології Азії» (1831). Ф. П. Літке під час кругосв^;ньої подорожі в 1826—29 pp. обстежував східний берег АзиКамчатку.

Четвертий етап (середина XIX — початок XX ст.)

Із середини XIX ст. різко зростає роль систематичних до

сліджень, проведених науковими інститутами, географічни

ми товариствами і топографічними службами Англії, Фран-ції, Нідерландів, Німеччини, Японії і Китаю. Збільшилосячисло монографічних описів Азії. Російське географічне сус-пільство, створене в 1845, рогортає роботу в Сибіру і на Дале-кому Сході. У 1856—57 pp. П. П. Семенов-Тян-Шанський здій-снив подорож на Тянь-Шань (дав його першу орографічнусхему), обстежував західні відроги Заілійського Алатау, пер-шим з європейців піднявся на схили масиву Хан-Тенгрі.У пам'ять про його досягнення у вивченні Тянь-Шаню в 1906 р.до його прізвища було додано «Тян-Шанський». А. П. Федче-нко в 1868—71 pp. здійснив кілька подорожей по Туркестану,першим з російських мандрівників відвідав Алайську доли-

ну, відкрив Заалайський хребет, досліджував низов'я рікиСирдар'я, У 1872—76 pp. А. І. Воєйков відвідав Південну іПередню Азію, Китай, Японію, Індію, Середню Азію, зібрав-ши цінні відомості про клімат різних регіонів Азії. У 1877—80 pp. І. Д. Перський дав детальний географічний і геологіч-ний опис узбережжя Байкалу. У 1870—85 pp. організованічотири експедиції в Центральну Азію під керівництвомН. М. Пржевальського, що відкрили багато раніше невідомихобластей — Куньлунь, Наныпань, Тибет і ін. Його досліджен-ня продовжили російські мандрівники — М. В. Певцов,Г. Е. Грумм-Гржимайло, Г. Ц. Цибиков. В. А. Обручев, щобагато працював у Середній Азії, здійснив три експедиції вЗакаспійську область (1886—88), відкрив ряд хребтів у горахНаныпань, хребет Даурський та ін., досліджував нагір'я Бей-шань.

Наприкінці XIX — початку XX ст. російські.вчені(І. В. Мушкетов, Л. С. Берг) продовжують систематичні дослі-дження Азії. Будівництво Транссибірської магістралі також сти-мулювало регулярні дослідження прилягаючих до неї територій.

Уперше північно-східний прохід з Європи на Далекий Східздійснив у 1878—79 pp. Н. Норденшельд, пізніше (1911—15 pp.)цей шлях, тільки вже зі сходу на захід, повторила експедиціяВ. А. Вилькицького. У цей період починаються поглибленігеографічні дослідження вченими азіатських країн (Японії,Китаю, Індії, Індонезії).

Починаючи із середини XX ст. інтенсифікуються досліджен-ня в російській частині Азії, пов'язані з народногосподарсь-ким освоєнням величезних територій, створюються регіона-льні наукові центри й інститути, що ведуть роботи з-картографування (у т.ч. великомасштабного) і комплексного вивчення Сибіру і Далекого Сходу, Налагоджуються регулярні плавання Північним морським шляхом. Ведуться систематичні дослідження міжнародними експедиціями.