-----------------

Реферат

З історії України

на тему:

Політика воєнного комунізму

Студента 221 ТОМ групи

----------------------

---------------- 2012 р.

Більшовицька ідея

В основу воєнного комунізму була покладена ідея відмови від капіталізму та швидкого революційного переходу до комуністичного ладу шляхом одержавлення власності, згортання товарно-грошових відносин, тотального підпорядкування суспільних, групових, індивідуальних інтересів державним. В економіці — це обвальна націоналізація промислових підприємств, поміщицьких маєтків, торговельних закладів. Воєнний комунізм передбачав примусовий державний перерозподіл ресурсів, у тому числі предметів і товарів широкого вжитку та продовольства, державну монополію на хліб та інші продукти харчування. Практичним утіленням останньої стала так звана продрозкладка за допомогою спеціальних продовольчих загонів. У політичному житті — це перетворення Рад із широких представницьких органів на органи диктатури з обмеженням виборчих прав, масова заміна Рад ревкомами, комбідами, переслідування опозиційних партій, створення привілейованих умов для РКП(б). В ідеології та культурі воєннокомуністичні заходи полягали в пропаганді комунізму, запереченні старих культурних надбань, у формалістичних пошуках нового в літературі й мистецтві.

В галузі економіки політика воєнного комунізму зазнала повного краху, і Ленін був змушений починаючи з Х з'їзду РКП(б) (березень 1921) визнати її недієвість і шукати шляхи відступу, компромісу з народними масами, невдоволення яких набрало характеру політичної кризи. На зміну військовому комунізму прийшла нова економічна політика. В Україні вона була запроваджена з осені 1921.

Політика воєнного комунізму (літо 1918 р. - початок 1921 р.)

Криза в економіці, що вибухнула влітку 1918 р., значно посилювалася громадянською війною. Райони, які постачали сировину для промисловості й продукти харчування для мешканців міст, були відрізані від промислового центру. У лютому- березні 1918 р. непромислові райони країни одержали лише 12,3% запланованого хліба. Денна норма його видачі в промислових центрах скоротилася до 50-100 грамів, а часом не було й того. Важким тягарем на плечі населення лягало створення мільйонної Червоної армії. Почалися голодні заколоти. Голод, розруха спричинили відтік робітників у село. За неповними даними тільки з Петрограда й Москви виїхало 1,5 млн. робітників разом з родинами. Відтік робочого населення з міст призводив до скорочення чисельності членів більшовицької партії, зменшував її соціальну базу. Більшовицьке керівництво опинилося на межі катастрофи.

Більшовицьке керівництво бачило вихід зі становища, що склалося, у застосуванні надзвичайних заходів у всіх сферах життя, котре надалі одержало назву «політика воєнного комунізму».

Більшовики вважали, що «воєнний комунізм» зміцнить союз робочих і найбідніших селян. Це дасть можливість розгромити сили контрреволюції і перейти до побудови соціалізму в країні. (У подальшому багато більшовиків визнали помилковість політики «воєнного комунізму», намагалися виправдати її важким внутрішнім і зовнішнім становищем молодої Радянської держави.)

Політика «воєнного комунізму» включала комплекс заходів, що стосувалися економічної і соціально-політичної сфер:

- націоналізація промисловості. До осені було націоналізовано понад 3 тис. підприємств. З них діяло лише 1,8 тис. Ринкові відносини між ними загасали. Заробітна плата робітників та службовців зрівнювалася й видавалася не грошима, а продуктами й товарами за картками. Заборонялася приватна торгівля;

- запровадження загальної трудової повинності. Усі працездатні громадяни віком від 16 до 50 років зобов’язані були займатися суспільно-корисною працею. Уводилися трудові мобілізації;

- жорстка централізація управління всіма сферами діяльності. Рада робочої й селянської оборони (створена 30 листопада 1918 р.) на чолі з Леніним керувала галузями й установами, що обслуговували потреби армії. Розширювалися повноваження уряду, наркоматів, відомств. Створювалися надзвичайні комісії.

Найважливішою складовою політики «воєнного комунізму» стала «продрозкладка»- обов’язкова здача селянами державі за твердими цінами всіх надлишків (крім необхідного на особисті й господарські потреби) хліба й інших продуктів. (Уведена в січні 1919 р. на вимогу Наркомпрода.)

З 1919 р. розкладка поширювалася на всі губернії, доходила до кожного повіту, села, двору. Створені продзагони вилучали у селян продукти за «твердими» (тобто низькими) цінами, фактично безкоштовно. Із застосуванням зброї часто забиралося й продовольство, яке за законом не підлягало вилученню. Селяни були приречені на голод, зубожіння. Біднота допомагала продотрядам збирати розкладку із заможних селян і середняків, тому що їй перепадала частина заготовлених продуктів. Для незаможних призначалися й промтовари, що направлялися з міста. До 1920 р. система розкладки охоплювала всі основні продукти сільського господарства; господарська ініціатива селян була паралізована. Під натиском розкладки селяни скорочували посівні площі, поголів’я худоби, старанно ховали свої продукти. Аграрна революція 1917-1918 рр. посилила деградацію села, продрозкладка її прискорила.

У політичній сфері встановилася безроздільна диктатура РКП(б). Діяльність небільшовистських партій була заборонена, профспілки потрапили під партійний і державний контроль. Ради виконували лише розпорядження більшовицьких партійних організацій. Заборонявся страйковий рух. Майже всі небільшовистські друковані органи були закриті. У лютому 1918 р. була відновлена страта, розгорнулася сваволя ВЧК і місцевої влади.

Отже, перші економічні перетворення Радянської влади ґрунтувалися на неринковій, централізованій економіці з переважним впливом ролі держави. Політика «воєнного комунізму» не тільки не вивела Росію з економічної руїни, але й посилила її. Однак централізація управління країною дозволила мобілізувати всі ресурси й утримати владу в ході громадянської війни.

В Україні

В Україні політика мала свою специфіку, по-перше. вона почалася значно пізніше ніж в Росії (з 1919, а не 1918 року). По-друге, вона в одних питаннях була жорсткішою, наприклад державно монополія одразу поширювалася не лише на хліб, а й на цукор, сіль, чай, а в інших вільнішою — робилися спроби демократизувати управління економікою (платформа «децистів»). В Україні зберігалося чимало ненаціоналізованих середніх і дрібних підприємств, залишились у приватній власності невеликі вугільні шахти (з річним видобутком до 5 млн. пудів вугілля), значно більшим виявився грошовий обіг, діяла споживча кооперація тощо. В цілому з одного боку Україна виявилася менш збільшевизованою, а місцеві кадри проявляли хоч якусь опозиційність, а з іншого більшовики прагли від України те, що їй треба було для самого існування режиму — хліба.

Елементи воєнного комунізму в Україні

§  червоний терор

§  російський шовінізм (українська мова оголошувалась котрреволюціоною - незаконною)

§  радянське адміністрування (управління)

Наслідки

Політика воєнного комунізму зламала господарство, саме її наслідком стало різке скорочення виробництва зерна. Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування великі райони Південної Росії та України охопила посуха, наслідком чого став голод 1921—1922 років, що забрав життя мільйонів людей на Україні та у Поволжі. Але — на відміну від своєї майбутньої поведінки — радянський уряд не приховував наявності голоду й організував у країні та за кордоном масову кампанію допомоги голодуючим.

Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого зростання невдоволення більшовиками, що вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання, які у 1921 році охопили Росію та Україну. Хоч Червона армія й Чека нещадно придушували ці повстання (наприклад, для придушення Тамбовського повстання була використана хімічна зброя), Ленін був змушений визнати провал політики воєнного комунізму й необхідність піти на поступки, особливо селянам.

У праці «Про продовольчий податок» (квітень 1921 року) Ленін схарактеризував свою попередню політику, яку багато хто у більшовицькій партії вимагав продовжити, у недвозначних виразах: «Така політика була б дурістю й самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурістю, бо ця політика економічно неможлива, самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають неминучого краху».

Використана література

1.       http://den-shp.ucoz.ru/publ/studentam/vsesvitnja_istorija/srsr_u_20_30_kh_rr/9-1-0-31

2.       http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D1%94%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%BC

3.       http://www.parta.com.ua/referats/view/2495/