Основна тенденція еволюції класифікації наук.

Перш за все спробуємо охопити у загальних рисах проблему класифікації наук протягом всієї історії наукового пізнання, що вчинило шлях від старовини через сучасність і в перспективі до майбутнього. Проблема класифікації наук це про ¬ блема зв'язку між науками і разом з тим проблема структури всього наукового знання. Щоб правильно розкрити основну тенденцію її розвитку, необхідно поглянути на неї з історичної точки зору. Тоді ми знайдемо втрату колишньої простоти і стрункості в загальній класифікації наук, у всій структурі наукового знання і поява ¬ ня істотно нових моментів, що суперечать тим основам, на які спиралася вся будова наукового знання ще в порівняно недавньому минулому.

1. Від формальних побудов до діалектичних. Від вчорашнього дня до сьогоднішнього.

Основною тенденцією еволюції колишніх класифікацій наук, починаючи з епохи Відродження, коли виникло природознавство як наука, і аж до сучасності, був рух від формальних їх побудов, що розкривали лише зовнішні зв'язки ме ¬ жду науками і відповідно між їх об'єктами, до розкриття їх внутрішніх зв'язків. Цьому відповідав як попередньої передумови рух від роз'єднаності наук до їх зв'язаності між собою, хоча ця зв'язаність спочатку і виступала як просто їх співставлення. Надалі еволюція всієї даної проблеми привела до проникнення сюди ідей розвитку і загального зв'язку наук. Головним виявом цього було більш повне подолання минулої їх роз'єднаності шляхом виявлення ор ¬ ганіческіх переходів між різними науками. Спочатку такі переходи виявлялися між суміжними і взагалі близьким між собою науками, розташованими в їх об ¬ щем ієрархічному ряді, потім між все більш видаленими.

Розглянемо п'ять аспектів еволюції даної проблеми і відповідно до них різні фази її еволюції, пам'ятаючи, що йдеться весь час не про детальний її розгляд, але лише про основну її тенденцію.

1. Від диференціації наук до їх інтеграції. Коли в епоху Відродження почалася диференціація наук, тобто виникнення окремих галузей наукового значення, то цей процес з'явився яскравим виразом того, що пізнання людини вступило в анали ¬ тичні стадію свого розвитку. Інтеграційні тенденції в науці практично сну ¬ чала відсутні майже повністю. Важливо було досліджувати частковості, а для цього вимагалося виривати їх із загального зв'язку. Проте в уникненні того, щоб всі науч ¬ ве знання не розсипалося на окремі, нічим не зв'язані між собою галузі, по ¬ добно намистинам при розриві нитки, вже в XVII в. стали пропонуватися загальні класифікації ¬ ції наук з метою об'єднати їх в одне ціле. Проте ніякому внутрішньо необхідному зв'язку між науками при цьому не розкривалося: науки просто «прикладалися» одна до іншої досить випадково. Тому і переходів між ними не могло бути вияв ¬ жено.

Так в принципі йшла справа до середини і навіть до кінця третьої чверті XIX в. У цих умовах продовжувалася наростаючими темпами диференціація наук, їх дроблення на все більш дрібні розділи і підрозділи були тенденцією не тільки про ¬ протилежний до їх інтеграції, але й тенденцією, що утрудняла і ускладнюючою її. І чим більше з'являлося нових наук і ніж дрібніше ставала їх власна структура, тим важче і складніше було їх об'єднання в єдину систему при створенні загальної класифікації.

Це відбувалося так тому, що в мисленні учених того часу панував односторонньо розуміючий аналітичний метод, який при його абсолютизації неіз ¬ бажаних приводив до метафізичного способу мислення. Починаючи з середини XIX ст. бла ¬ цію виникненню марксизму і його філософії тенденція до інтеграції наук впер ¬ ші знайшла можливість з простого доповнення до протилежної їй тенденції набути самодостатнього значення, перестати носити підлеглий характер.

2. Від координації наук до їх субординації. В основі руху (тенденції) від коорди-нації наук до їх субординації лежить відмова від ідеї незмінності речей і явищ при-роди. Але ідея розвитку припускає, у всякому разі, дві ознаки, що мають винятково велике значення для проблеми класифікації наук. По-перше, визнання генетичного зв'язку вищих ступенів з низькими, їх яких ці вищі виникли і розвинулися. Звідси ієрархічний ряд наук виступає як висхідний від нижчого до вищого, від простого до складного, відображаючи принцип розвитку. При цьому низьке виступила ¬ Пает у вищому як підлегле, побічне, перевершене цим вищим. По-друге, ідея розвитку неминуче призводить до визнання того, що між суміжними членами ієрархічного ряду наук повинні бути обов'язково переходи, перехідні області, оскільки сам процес розвитку, будучи зв'язним, не може відбуватися інакше, як тільки шляхом переходів від одного до іншого. Принцип координації, заснований на зовнішньому співставленні наук, допускає освіту між суміжними (по ряду) науками різких розривів і прірв. Навпаки, принцип субординації по са ¬ мому своїй істоті спричиняє за собою «наведення мостів», через які здійс ¬ ствля ¬ ються переходи між науками і їх загальний взаємозв'язок.

3. Від суб'єктивності до об'єктивності в обгрунтовуванні зв'язку наук. В нерозривності з обома попередніми тенденціями діє в еволюції класифікації наук тенден ¬ ція, направлена ​​від суб'єктивного трактування обгрунтовування їх класифікації до його об'єктивного трактування. Раніше як основи, на якій будувалася система розумі ¬ ний і знань, у тому числі і наукових, вибиралися особливості вияву чоловіча ¬ ського інтелекту (психіки), наприклад пам'ять (звідси історія), розум (звідси наука), уява (звідси мистецтво) . Але поступово крок за кроком як обгрунтовування класифікації наук стали висуватися зв'язки самих явищ об'єктивного світу. По ¬ цього послідовність в розташуванні наук, тобто галузей людського знання в їх загальній класифікації, стала все частіше виводитися з послідовності розта ¬ вання речей і явищ, як в природі, так і в житті людини.

4. Від ізольованості наук до міждисциплінарності. З другої половини XIX в. як результат всіх попередніх тенденцій в еволюції наук і їх класифікації почалося поступове заповнення колишніх пропусків і розривів між різними, і, перш за все суміжними по їх ієрархічному ряду, науками. У зв'язку з цим виявилася но ¬ вая тенденція від ізольованості наук до виникнення наук проміжного, або перехідного характеру, створюючих собою зв'язуючі ланки між раніше розірваний ¬ вими і зовнішньому співставленні одна біля одної науками. Основою для знову воз ¬ нікшего міждисциплінарних галузей наукового знання служили об'єктивні пере ¬ ходи між різними формами руху матерії. У неорганічній природі такі переходи були виявлені завдяки відкриттю процесів взаємного перетворення різних форм енергії. Перехід же між неорганічної та органічної природою був відображений в гіпотезі Ф. Енгельса про хімічне походження життя на Землі. У зв'язку з цим Енгельс висунув ідею про біологічну формі рухомої матерії (ор ¬ ганізме). Нарешті перехід між нею і суспільною формою матерії, що рухається (іс ¬ торіей) Енгельс висвітлив у трудовій теорії антропогенезу.

5. Від однолинейности до розгалуженості в зображенні класифікації наук. Така тенденція в еволюції класифікації наук торкається їх графічної побудови і ви-раженія. Однолінійна форма на перший погляд краще інших здатна виразити про ¬ цесс сходження від нижчого до вищого, від простого до складного, а в загальному випадку-від абстрактного до конкретного. Так Ф. Енгельс склав ієрархічний ряд наук: мате-матики-механіка-фізика-хімія-біологія. Проте надалі сюди спожи ¬ валось внести суттєві корективи.

Перш за все, на кожному ступені розвитку природи ми спостерігаємо, що цей про ¬ цесс відбувався аж ніяк не однолинейно, а роздвоювався на дві протилежні гілки-обидві прогресивного характеру. Одна з них в перспективі мала тенденцію вийти за рамки існуючої якісної ступеня і перейти на більш високу сту ¬ пень. Інша ж, будучи теж прогресивною, таку тенденцію не виявила і раз ¬ вертивалась лише в межах вже досягнутого ступеня розвитку, тобто в межах суще ¬ ствующего якості. Першу гілку розвитку ми називаємо перспективною, другу-не ¬ перспективною. Так, це має місце в галузі неорганічної та органічної при ¬ роди.

На такі дві гілки процес розвитку природи роздвоюється починаючи з хімії: ор-ганіческая хімія через біохімію і біоорганічну хімію і хімію біополімерів веде до біології, насамперед молекулярної біології, яка вивчає життя на са ¬ мому її низькому (молекулярному) рівні. Неорганічна хімія через физико-хімічний аналіз багатокомпонентних систем і геохімію веде до геології та всьому комплексу геолого-мінералогічних наук. У цій поляризації хімії на дві основні її гілки відбивається процес роздвоєння розвитку самої природи починаю вже з утворення перших молекул і навіть ще раніше-на атомному рівні, оскільки атоми вуглецю виявляються потенційними носіями властивостей живого, що і виявляється в ході виникнення і подальшого ускладнення його з'єднань . У відповідності з цим нами було висунуто поряд з біологічною формою руху матерії поняття гео ¬ логічної форми, що підкреслювало наявність факту роздвоєння всього процесу розвит ¬ ку природи на живу і неживу.

У підсумку загальна класифікація наук набуває виключно складний разветв-ленний характер, що змінив колишню її простоту і однолінійність. По суті, зараз вона являє собою переплетення всіх наук, їх мережа, де найвіддаленіші один від одного науки можуть виявляти пряму стиковку, як це видно, наприклад, у випадку біоніки, що зв'язала собою біологію і техніку.

Така основна тенденція в еволюції класифікації наук, чітко проявила себе аж до сучасності. Переходимо тепер до новітньої її тенденції, яка в даний час лише зароджується і якій судиться розвернутися в майбутньому-близькому і більш віддаленому. Вона розглядається далі в її перспективному аспекті.

2. Від часткової діалектики до її повноти. Від сьогоднішнього дня до завтрашнього.

Основною тенденцією в еволюції сучасних класифікацій наук починаючи при-мірно з середини XIX ст., Тобто з моменту повного розгортання науково-технічної революції, стало рух до все більш широкого і послідовного распростране ¬ нію діалектики на самі основи класифікації наук і взагалі на всі її ланки і де ¬ талі. Незважаючи на те, що принципи розвитку і загального зв'язку разом з принципом об'єктивності (теорії відображення) достатньо глибоко проникли сюди вже давно, проте, в самій структурі наукового знання, в його класифікації ще сильні і дають себе знати його рідні плями, що свідчать про його народженні в період панування односторонньо-аналітичного методу дослідження.

Розглянемо шість аспектів еволюції даної проблеми і її тенденції в даний час, частково вже цілком виявилися в другій половині нашого століття, частково ще тільки почали себе проявляти.

1. Від замкнутості наук до їх взаємодії. У минулому внутрішній зв'язок наук обна-ружівалась як виникнення перехідних «мостів» між роз'єднаними раніше нау ¬ ками або ж цілими областями наук. Але за межами цих «мостів», тобто за межами міждисциплінарних областей наукового пізнання, кожна фундаментальна наука про-продовжували займатися своїм власним предметом-своєю специфічною формою руху або ж специфічною стороною предмету вивчення, відгороджуючись від інших наук. Виняток становив марксизм як цілісне вчення. Такий стан речей склався ще за панування аналітичного підходу: кожна наука мала свій від-ділову предмет, яким займалася тільки вона одна і тільки їм одним, не вмешив ¬ ваясь в справи інших наук, не допускаючи їх в свою область. Вперше необхідність вийти їх такої замкнутості і вступити у взаємодію один з одним виникає перед нау ¬ ками тоді, коли один і той же предмет (об'єкт) вимагає вивчити одночасно з раз ¬ них його сторін, причому кожна вивчається особливою наукою. Так це мало місце, коли постало завдання вивчити явище життя на найнижчому, елементарному її уровне-молекулярному.

У підсумку починає вимальовувати новий методологічний підхід, діючий поки що разом з колишнім. Коли одній науці відповідав один предмет і одному цьому предмету відповідала лише одна ця наука, то відношення між ними-наукою і предметом-було строго однозначним. Тепер же все частіше виявляється, що один предмет повинен вивчатися одночасно багатьма науками; одна наука повинна мати справу не з одним, її «власним», предметом, а з багатьма іншими. Іншими словами, між науками і досліджуваними ними предметами відносини суттєво мене ¬ ються і виявляються не однозначними, а багатозначними.

2. Від одноаспектному наук до їх комплексності. Подальший крок в тому ж напрямку ¬ нии, визначуваний поглибленням взаємодії наук, полягає в тому, що під взаємодій ¬ ствие вступають не тільки науки одного загального профілю, наприклад, представлені тільки природознавством або тільки гуманітарним знанням, але науки всіх профілів. Разом з тим їх зв'язок посилюється і доходить до утворення деяких злитих ком ¬ комплексів. Виробляється новий, комплексний метод дослідження, що представляє собою подальший розвиток і вдосконалення методу матеріалістичної діалек ¬ тики.

Комплексність в науковому дослідженні-це не просте складання методів роз ¬ особистих наук разом, не просте проходження синтезу за аналізом, а злиття наук воєдино при вивченні загального для ні об'єкту. Це перші кроки у напрямку до майбутньої еди ¬ ної науці, про яку писав К. Маркс, це «зародок» принципово нових науч ¬ них галузей і напрямків, предметом яких є не один який-небудь аспект при ¬ рідних або суспільних явищ, а саме весь досліджуваний об'єкт у його цілість ¬ ності і конкретності, у взаємозв'язку всіх його сторін і аспектів.

3. Від сепаратизму до глобальності в науковому розвитку. Тепер ми можемо простежити загальну основну тенденцію в еволюції структури сучасного наукового знання, а отже, її вирази в області класифікації сучасних наук. Еволюція ця, коротко кажучи, має спрямованість від роз'єднаності наук до їх злите єдиний ¬ ству. В її основі лежить строго об'єктивний принцип: якщо предмет (об'єкт досліджен ¬ ня) єдиний, то й вивчають його науки повинні бути схоплені в єдності, відповідаю ¬ щим єдності загального для них предмету (об'єкту).

Спочатку ця тенденція з'явилася в освіті міждисциплінарних галузей знання, цементуючих собою фундаментальні науці; потім у вигляді взаємодії між різними науками, що вивчають один і той же об'єкт одночасно з різних сторін; потім у вигляді посилення цієї взаємодії аж до виникнення ком ¬ комплексного методу дослідження і як його результату-комплексних наук, які вивчають один і той же об'єкт в межах окремої наукової галузі, її профілю. Нарешті подальша еволюція все в тому ж напрямку призводить до того, що взаємодія наук та їх комплексність досягають загальних, або глобальних, масштабів. Тепер це поширюється на такі об'єкти, які носять всеосяжний, універсальний ха ¬ рактер. Такий глобальний характер самого об'єкта повідомляє тут такий же глобаль ¬ ний характер взаємозв'язку наук, а значить, і їх класифікації.

Зразком подібного об'єкта може служити НТР як воістину глобальне явле ¬ ня сучасної історичної епохи. Воно глобально тому, що включає країни різних світових систем, а також країни, що розвиваються, хоча по-різному проявляється ¬ ється в них; охоплює всі сторони життя сучасної людини-й матеріальну і духовну, всі науки, всі види мистецтва, все відрости народного господарства, весь побут со ¬ тимчасових людей.

Глобальними проблемами є також: вивчення космосу, економічні про-блеми, пов'язані в вивченням зовнішній середовища людини; проблема здоров'я і Долгольов ¬ ку людей, їх прожитку та ін У рішенні покликані брати участь всі науки без винятку: і природно-математичні, і гуманітарні , і технічні (взагалі прикладні).

Інша проблема-вивчення наукової і технічної творчості, вливається у форму наукових відкриттів і технічних винаходів, а також художнього та соці-ального творчості. Це теж глобальна проблема, подібна тим, які стосуються вивчення НТР і наукознавства. Але тут головний акцент робиться вже на пізнавально-психологічної та логічної сторонах питання, а також на біографічних даних про вченого, винахідника, письменника, художника, на умовах і обстановці, в яких гото-вилося і розгорнулося їх творчість.

4. Від функціональності до субстратної. Погляньмо тепер на загальний принцип по-будови майже всіх основних наук, а значить, їх класифікації в наш час. В основі їх структури, як це склалося з самого початку їх виникнення, лежить ознака функціональності. Науки виділялися і продовжують, як правило, виділятися досі не по об'єкту, а за формами руху або ж по окремих сторонах досліджуваного предмета. Правда, Ф. Енгельс побудував свою класифікацію наук за формами движе ¬ ня, але разом з тим спробував підвести під неї субстратную основу. Однак між функціональністю і субстратного, загалом відносини неоднозначні. Наприклад, атоми можуть одночасно служити об'єктом і фізики (атомній) і хімії; точно так само молекули можуть бути предметом і хімії і фізики (молекулярної). Життя, живий організм складає предмет і біології і хімії, і фізики, і кібернетики.

Ту ж картину ми бачимо і в розвитку суспільства. Окремий предмет (об'єкт) в ка-честве щаблі історичного руху (та або інша соціально-економічна форма ¬ ція, узята як ціле) повинен вивчатися сукупністю всіх суспільних наук, і, перш за все тих, які мають справу з економічним базисом, політичною і ду ¬ ховного-ідеологічної надбудови.

Постає питання: чи буде надалі в якості основного зберігатися розподіл наук, а значить, їх класифікація за функціональною ознакою, або ж почнеться пере ¬ хід до їх побудови по субстратному ознакою? У першому випадку існуючі нині фундаментальні науки будуть до кінця визначати собою основний поділ (основну структуру) всього наукового знання, причому зв'язки і взаємодії між ними будуть весь час посилюватися. У другому випадку така тенденція в ході подальшого руху сучасних наук з'явиться тільки передумовою до корінної перебудови всієї колишньої структури наукового знання аж до її основ шляхом якісного її перетворення із структури, яка визначається в кінцевому рахунку функціонально, в структуру, визна ¬ мую, перш за все субстратною ознакою . Ми переконані в тому, що трапиться друге.

5. Від множинності наук до єдиної науці. Добре відомо, що світ єдиний і що його єдність укладена в матеріальності його буття. Буття ж, будучи первинним, визна ¬ ляєт собою свідомість як вторинне.

Єдність світу, укладена в його матеріальності, припускає, що матерія ви-ступає в нескінченній безлічі своїх видів, форм і проявів. Значить, вона являє собою єдність в різноманітті. Звідси випливає, що субстратної підхід до вивчення світу повинен бути логічно доведений до кінця: окремі глобальні проблеми повинні бути самі приведені у взаємний зв'язок між собою і утворити єдину універсально-глобальну проблему, об'єктом розробки якої буде весь світ як єдність в різноманітті. Мова йде в даному випадку про універсальну зв'язку речей і явищ світу.

Ідея про те, що з часом всі науки зіллються в єдину науку була висловлена ​​К. Марксом. Це передбачення Маркса блискуче підтверджується всім ходом еволюції со-тимчасового наукового знання, його структури і класифікації наук, що яскраво проявляється ¬ ється в її основній тенденції, особливо за останні 30 років.

6. Від одномірності до багатомірності в зображенні класифікації наук. Обговорення питання про графічному зображенні майбутньої структури єдиної науки і її класифікувалали ¬ кації в даний час було б передчасним, оскільки поки ще не ясно в де ¬ талях взаємовідношення між цілим і його внутрішніми частинами, а головне-між самими цими частинами всередині цілого за умови, що вони втратять свою минулу ізо ¬ воджується і сепаратність і навіть минулу самостійність. Єдине, що можна стверджувати, так це те, що при постановці і рішенні такої задачі доведеться від ¬ здаватися не тільки від одномірності, але і від двовимірне зображення зв'язків між науками. Якщо раніше розвиток в даній області йшов від однолинейности до дівіргент ¬ ності і взагалі до розгалуженості ліній, що зображають взаємозв'язки між науками, аж до сетеобразной в уявленні про загальну структуру наукового знання, то бу ¬ дущая класифікація наук зажадає переходу до багатовимірності в цьому відношенні. Основу сучасної їх класифікації ми до цих пір виражали замкнутим «треуголь ¬ ником наук», у вершині якого коштують природні, суспільні і філософські науки. Майбутня ж класифікація наук виступить, очевидно, у вигляді об'ємного багато ¬ мірного образу, усередині якого названий «трикутник наук» складе як би внут ¬ ренній скелет.

Повна система сучасних наук і принцип її побудови. Об'єктно-суб'єктний аспект.

До порівняно недавнього часу, як правило, будувалися системи теоретичних ¬ ських, фундаментальних наук, причому головним чином природних і математичних. Гірше була справа з класифікацією суспільних і взагалі гуманітарних наук і ще набагато гірше з класифікацією прикладних (практичних), і, перш за все техніч ¬ ческих, наук. Тим часом завдання побудови повної системи наук припускає охоплення всіх наук взагалі, у тому числі прикладних, практичних. Але для вирішення такої задачі необхідно виробити єдиний, загальний для всіх наук принцип, який давав би воз ¬ ливість включати їх в повну систему або класифікацію. Після цього ми змогли б простежити, як реалізується цей принцип при розгляді трьох основних сторін всієї сукупності людських знань, причому за основу в даному випадку нам при ¬ дется брати не окремі науки і наукові дисципліни, а деякі їх групи, з тим, щоб визначати послідовний порядок їх розташування і взаємозв'язок між собою, виражену за допомогою встановленого нами загального принципу побудови цієї повної системи.

1. Принцип побудови повної системи наук і спосіб її зображення.

Три основні сторони людського знання. Уже порівняно давно робилися по-тортури уявити загальну систему наук як витікаючу з відповідей на три послідовно задаються питання: що вивчається? (Предметний підхід); як, якими спосо ¬ бами вивчається? (Підхід з погляду методу); навіщо, заради чого, з якою метою изуча ¬ ється? (Підхід з боку урахування практичних додатків).

В результаті відповідей на ці питання розкриваються три різні сторони пов ¬ ної системи наукового знання: об'єктно-предметна, методологічно-дослідник ¬ ська і практично-цільова. Зв'язок між цими трьома сторонами визначається після ¬ довательности наростанням питомої ваги суб'єктивного моменту при переході від од ¬ ної сторони до іншої. Це і є, на нашу думку, загальний принцип, що лежить в ос ¬ нове повної системи наукового знання і об'єднуючий всі науки в одне ціле.

2. Розрізнення наук по об'єкту (предмету), методу і практичному застосуванню.

Перший клас наук. Почнемо з природничих наук. Науки про природу являють собою той найпростіший нерозгорнуті випадок першого класу наук або першу групу наук цього класу. Повторимо ще раз стосовно до даного випадку, що в підсумку ес-тественнонаучного пізнання з його змісту повинно бути повністю елімінуються ¬ вано всі привнесене від самого дослідника (суб'єкта) в процесі пізнання, в ході наукового відкриття; закон природи або природничонаукова теорія тільки в тому випадку виявляються правильними, якщо вони об'єктивні за змістом. Однак елімінується ¬ вати повністю суб'єктивний момент можна і повинно лише щодо змісту наукового пізнання, але не його форми, оскільки остання несе на собі неминучий відбиток пізнавального процесу. До цієї ж першої групи першого класу наук примикають математичні і абстрактно-математизувати науки, що відносяться до числа таких наук, які різняться між собою за своїм об'єкту (предмету).

Переходимо до суспільних наук. Науки про суспільство складають вже більш складний і більш розгорнений випадок першого класу наук. Але на відміну від єство ¬ знання в суспільні науки в умовах сучасного буржуазного суспільства вноситься набагато більше збочень у дусі ідеології економічно і політично панів ¬ ціалу класів, ніж це робиться в науках про природу.

Надалі, кажучи про суспільних науках, ми маємо на увазі справжні, тобто марксистсько-ленінські, суспільні науки. У цій науці принцип партійності орга-технічно і гармонійно поєднується з принципом об'єктивності. У такій науці суб'єктів-тивний момент утримується не тільки в якості понятійної форми об'єктивного змісту, як це має місце у випадку природознавства, але і як вказівка ​​на суб'єкт історії, на суб'єкт соціального розвитку та соціальних відносин, який органі ¬ но входить в сам об'єкт суспільних наук. Ф. Енгельс відзначав, що «в історії про ¬ пільства діють люди, обдаровані свідомістю, що надходять обдумано або під впливав ¬ ням пристрасті, що прагнуть до певних цілей ...

Нам залишилося сказати про предмет наук про мислення. Разом з суспільними науками вони складають гуманітарні науки, тобто науки про людину. Але на відміну від власне суспільних наук вони мають своїм предметом, строго кажучи, не сам по собі об'єкт, наприклад у вигляді суспільних відносин, але об'єкт відображений в загально ¬ жавному або ж індивідуальній свідомості людини (суб'єкта).

До цих пір ми говорили про приватних науках і їх групах, що входять в перший клас. Будучи на відміну від всіх інших (приватних) наук наукою загальною, матеріалістична діалектика має своїм об'єктом (предметом) не яку-небудь одну область дослідження ¬ ня, а пронизують усі ці області (природи, суспільства і мислення) найбільш об ¬ щие закони всякого руху , всякого розвитку. Тому по відношенню до всіх ос ¬ тальним наукам-фундаментальним і прикладним-матеріалістична діалектика виступає як інтегративного чинника, що сприяє їх взаємодії і їх взаімосвязиванію між собою. Діалектика, будучи логікою і теорією пізнання матеріалізму, розглядає як в загальній формі, так і стосовно до будь кон ¬ ної ситуації гносеологічний питання про ставлення суб'єкта до об'єкта, про об ¬ щем методі наукового пізнання, про зв'язок з практикою і т. д. При цьому марксистсько-ле ¬ нінская філософія діє не у відриві від приватних наук, не відокремлюючи від них, а в повній єдності з ними, втілюючи цим єдність протилежностей загального і від ¬ ділового.

Другий клас наук. Це науки, що розрізняються за методом дослідження, який, в кінцевому рахунку визначається природою досліджуваного об'єкта (предмета), але в який додатково вкраплена відома частка суб'єктивного моменту. Бо тут йдеться не просто про об'єкт (предмет), існуючому поза і незалежно від нашої свідомості, а про застосовані нами прийоми та способи його вивчення, тобто про те, яким чином він по-отже, крок за кроком фіксується в нашій свідомості.

Третій клас наук. Його складають прикладні, практичні, в тому числі техні-етичні, науки. Тут суб'єктивний момент при збереженні детермінуючого значен ¬ ня об'єктивного моменту зростає найбільшою мірою при визначенні практи ¬ ческой значущості наукових досягнень, практичної цілеспрямованості наукових досліджень. Якщо при виробленні і застосуванні методу дослідження суб'єктивний момент носить як би перехідний, тимчасовий характер, то в практичних науках він органічно входить в якості реалізованої цілі в кінцевий результат. Всі практи-етичні, прикладні науки засновані на поєднанні об'єктивного моменту (закони при ¬ роди) і суб'єктивного моменту (цілі технічного використання цих законів у инте ¬ ресах людини).

До цих пір ми строго дотримувалися рамок трьох питань: що, як, навіщо изуча ¬ ється? Відповіді на ці питання дозволили нам виділити три основні класи наук і рас ¬ дивитися їх в об'єктно-суб'єктному аспекті з позиції єдиного загального принципу по ¬ будови повної системи наук. Але можна поставити ще й інші питання. Наприклад, наступні: хто, де, коли, чому, за яких умов проводив дослідження, робив відкриття, здійснював узагальнення і т. д.? Відповіді на такі питання дуже важливі і ін ¬ тересно, але не для розробки класифікації наук, а для вивчення історії науки, і в особливості наукової і технічної творчості, що виходить за межі цієї теми.