Де знаходяться оази ?

У деяких місцях у пустелі з'являються маленькі, іноді більші ділянки родючої землі, неначе створені чарівником: невеликі став­ки, криниці, городи і пальми, а між ними будинки. У таких оазах з давніх-давен жили селяни. Раніше такі зелені острови слугували місцем відпочинку для караванів, які тягнулися через пустелю, тут вони могли зупинитися і запастися водою. Річкові оази вини­кають поблизу таких рік, як Нігер і Ніл, проте типові оази розта­шовані в центрі пустелі. Вони виникають там, де ґрунтова вода підходить близько до земної поверхні. Найчастіше воду качають із криниць, іноді вона витікає із землі сама собою.

Чи е в пустелі ґрунтові води ?

У деяких місцях у пустелі під час розкопок натрапляють на воду. Іноді дощова вода збирається над водонепроникними шарами і ут­ворює підземні озера, які близько підходять до земної поверхні. Проте такі родовища ґрунтових вод зустрічаються рідко, оскільки рідко йдуть дощі. Колись все було по-іншому. В льодовиковий період, тоді, як Північна Європа і частини Центральної Європи бу­ли вкриті товстими льодовиками, в сьогоднішній Сахарі панував досить м'який клімат із рясними дощами. Під землею у велетенсь­ких порожнинах, оточених стінами з гірських водонепроникних

порід, як у плавальному басейні з бетонними стінами, накопичува­лися величезні запаси води. Зверху такий природний басейн при­кривала кам'яна кришка.

Де знаходиться найбільше озеро Сахари ?

Воно знаходиться глибоко під пустелею на півночі Африки і має такі ж велетенські розміри, як море: його площа втричі більша за Німеччину. Це озеро наповнено сотнями мільярдів кубічних метрів питної води. Геологи відшукали його і визначили розміри цих запасів питної води 50 років тому. Місцеві жителі вже сотні років знають про це багатство у себе під ногами. Вода звідти наби­ралася через штольні, де чорним рабам доводилося працювати вручну. Вода по каналах відводилася у штучні оази або ж нею по­повнювали існуючі оази. Це був виснажливий спосіб добування во­ди, бо канали постійно заносило піском, і їх потрібно було знов роз­чищати. Тому ґрунтову воду відводили вряди-годи. А от нинішні технічні можливості дозволяють підняти її з глибини мільйони тонн. У грандіозних проектах планують обводнити цими водними запасами навіть пустелі. Почасти ці проекти можуть бути успішними, але водночас вони все ж приховують у собі дві небезпе­ки. Перша — навіть найбільших запасів води вистачить лише на певний час, і друга — це дуже зашкодить природним оазам.

Звідки беруться ріки під пустелею 

Ґрунтова вода, що є життєвою основою оаз у довколишньому світі, іноді належить підземним рікам, що виникають природним шля­хом. Такі водні потоки інколи відгалужуються від наземних рік і просочуються в землю. Якщо вони наштовхуються на водонепро­никний ґрунт, то продовжують свій шлях під нею, протікаючи, бу­ває, й кілька сотень кілометрів. Більшість цих невидимих річок коли-небудь повністю зникне, але деякі знову з'являться в яко­мусь іншому місці пустелі.

З якого часу в Африці існують кактуси ?

Кактуси — типові рослини американських пустель і напівпустель, що вважаються також батьківщиною молочаю (ЕирЬогЬіа) та алое. В Африку кактуси були завезені людьми після відкриття Амери­ки, проте і в африканських пустелях вони прижилися добре.

Звідки рослини пустель отримують боду ?

Рослинам пустель також потрібна волога. їхні клітини так само за­лежні від води, як і клітини наших верб, що ростуть біля самої води. Різниця полягає лише в кількості води, яку вони споживають. У роз­порядженні пустельних рослин є тільки роса. Це єдине більш-менш надійне джерело вологи. Вночі залишки вологи сухого повітря пус­тель осідають на холодному ґрунті або на самих рослинах.

Як рослини пустель економлять воду?

Кактуси і молочай споживають воду вельми економно. Вони все роблять для того, аби зберегти висмоктану з ґрунту воду. У рослин пустель є (якщо є взагалі) порівняно маленьке шкірясте листя, яке не дає випаровуватися великій кількості води. Допомагає й те, що сонце в пустелі світить дуже сильно, і тому навіть рослини з ма­леньким листям можуть отримувати достатню кількість сонячного світла (і разом із ним життєву силу). Деякі види рослин із великим товстим листям використовують свої паростки водночас як акуму­лятор сонячного світла і як резервуар води.

Коли кактуси бувають найтовстіші?

У кактусів дуже розгалужена коренева система, яка близько підхо­дить до земної поверхні. Тільки-но починається дощ, волосинки коріння тут-таки всмоктують дощову воду, яка зволожує ґрунт ли­ше на кілька сантиметрів углиб. Потім вода швидко потрапляє всаму рослину. Після дощу кактус на дев'ять десятих складається з води. Цього запасу води кактусові може вистачити на цілий рік. Під час тривалої засухи він зморщується, а коли йде дощ, наче губ­ка, знову всмоктує в себе багато води.

Чому кактус покритий колючками ?

Рослини пустель, які накопичують воду в листі та паростках, нази­ваються сукулентами, що в перекладі означає «соковитий». Але їм доводиться захищатися від тварин, що потерпають од спраги. Для цього їм і потрібні колючки. Щоправда, від гострих ножів не ряту­ють навіть колючки. Багатьом мандрівникам, які заблукали в пус­телі, сік кактусів рятував життя.

Яке дерево Жують слони ?

Зазвичай деревам потрібно значно більше води, ніж травам. Тому в сухих саванах і напівпустелях нема лісів, а є переважно трави. З де­рев росте тільки баобаб, як один з небагатьох видів дерев, що витри­мують дуже сухий клімат. Його короткий товстий стовбур слугує

йому, власне кажучи, резервуаром для води. Деревина баобаба дірчаста й волокниста, як губка, і в старих деревах завдяки цьому може накопичуватися понад десять тонн води. Завтовшки стовбури старих баобабів сягають восьми метрів. А крона в них, навпаки, до­сить маленька. Коли стає занадто сухо, баобаб скидає навіть своє ріденьке листя. Слони знають, що баобаб усередині ще соковитий навіть тоді, коли довкола вже давно нема води. Вони пробивають стовбур дерева бивнями й жують деревину — не тому, що вони го­лодні, а тому, що хочуть пити.

Яке деребо росте переваЖно під землею (

Американське дерево мескіто, яке росте в бідних на воду північно­американських преріях, складається переважно зі свого коріння. В пошуках води коріння може йти в землю на глибину до 20 мет­рів. Знайшовши вологу, коріння одразу пускає паростки й утворює розгалужену сітку. Лише тоді, коли водопостачання таким чином гарантоване на тривалий час, починає рости стовбур. Через свою «звичку» — сидіти переважно під землею — це дерево не корис­тується популярністю у фермерів. По-перше, воно своєю глибоко розташованою сіткою коріння забирає воду в інших рослин; по- друге, аби викорчувати таке дерево разом з усім його корінням, треба вирити яму завглибшки з криницю і завширшки з будинок.

Які рослини Живуть тільки після дощу ?

Поруч із рослинами типу мескито, чиє коріння йде глибоко в ґрунт і живиться ґрунтовими водами, а також рослинами типу кактусів, коріння яких знаходиться близько до поверхні, а стовбури є резер­вуарами води, в засушливих місцевостях зустрічається ще й третій вид рослин, що економлять воду: це квіти, котрі оживають і квітнуть лише тоді, коли йде дощ. Насіння цих квітів може рока­ми лежати в ґрунті, чекаючи дощу. Проте тільки-но починається дощ, вони проростають зі швидкістю вітру, і за кілька днів пустеля вкривається справжнім квітковим килимом. Життя в цих ма­леньких квітів бурхливе й коротке. Воно триває лише кілька тижнів. Потім диво минає, але у квітів вистачає часу, щоб викоха­ти нове насіння і висіяти його. Потім квіти в'януть, і пустеля знов, можливо, навіть на кілька років, позбавлена будь-яких ознак життя.

Чому Велике каміння В пустелі  здається відполірованим ?

У багатьох кам'янистих пустелях, передусім у Північній Америці та Австралії, зустрічаються величезні скелі або велетенське круглястої форми відшліфоване каміння, що лежить на голій землі. Воно виб­лискує так, ніби хтось його відполірував. Цей наліт на ньому, який одразу ж впадає в око, називають також лаком пустелі. Він утво­рюється так: нічна роса осідає на поверхні скелі, і під її дією з гірської породи виділяються певні мінерали та сполуки металів. Із часом цей наліт вкриває всю кам'янисту породу; часто тут оселяють­ся найдрібніші грибки та бактерії. За деякий час цей наліт може ста­ти завтовшки з великий палець. А коли сильний вітер пустель, са­мум, як своєрідний піскоструминний апарат, відшліфує гірську по­роду, тоді й утворюється її гладка, наче вкрита лаком, поверхня.

Чому бурі в пустелі такі небезпечні ?

Для мандрівників, які добре підготовлені й оснащені всіма не­обхідними запасами, подорож пустелею не така вже й небезпечна — якщо тільки вони не потрапляють у піщану бурю. Ці гарячі вітри можуть з'явитися як грім серед ясного неба. Спочатку все небо затя­гується темними хмарами. Слідом за цим починається піщана буря. Дихати стає важко, нічого не видно, і вже просто неможливо орієн­туватися. Такі піщані бурі можуть бушувати протягом багатьох годин, а іноді й кількох днів. І навіть коли погода знов стане ясною, небезпека ще не минула. Буря може нанести величезну кількість піску, шар якого сягає часом кількох метрів. Іноді піщані шляхи

стають непрохідними. Найгірші — пухкий дрібний пісок, у якому буксують навіть колеса всюдиходів.

У якій пустелі людям перебувати найнеприемніиіе ?

Попри те, що через абсолютно безводну рівнину Нуллабор на пів­денному заході Австралії й пролягають автошляхи, поїздка через пустелю навіть на сучасних транспортних засобах не є безпечною. Відстань від центру цієї незатишної місцевості до найближчого пункту, де є вода (і до найближчої бензозаправної станції), — 1200 кілометрів. Тому водіям автомашин настійно рекомендують не звертати з дороги. Аварія осторонь від основної дороги може озна­чати не тільки кінець поїздки, а й кінець життя.

Як пісок потрапляє в пустелю ?

Пісок пустель — це наслідок невпинної праці води і вітру. Він похо­дить переважно з прадавніх морів. Мільйони років хвилі розтирали в пісок прибережні скелі та каміння. В процесі розвитку Землі деякі моря зникли, а на їхньому місці лишилися величезні маси піску. Вітри, що дмуть у пустелі, відділяють легкий річковий пісок від гальки і часто переносять його на далекі відстані, і там ут­ворюються піщані насипи. Пісок може також походити з піщаних обмілин річок, які раніше текли в пустелях, або зі скельних порід, що вивітрилися й перетворилися на пісок.

Як утворюються піщані дюни ?

Дюни — це піщані пагорби, нанесені вітром. Іноді вітер наносить пісок рівними шарами на великих територіях. Там утворюються плескаті серпоподібної форми дюни, які скидаються на морські хвилі. В тих місцях, де вітри постійно дмуть в одному напрямку,

можуть піднестися величезні, кілька десятків метрів заввишки дю­ни, які простягаються на багато кілометрів як низка пагорбів. Зірко­подібні дюни утворюються там, де часто дмуть вітри різних на­прямків. Найвищі у світі дюни вітер створив у Алжирській Сахарі, їхні «хвилі» завдовжки п'ять кілометрів сягають висоти до 465 метрів. У пустелі Наміб на південному заході Африки також здійма­ються піщані хвилеподібні гори заввишки 350 метрів.

Чому дюни рухаються ?

Дюни створює вітер, і він же змушує їх рухатися. Вітер наносить пісок, дюни ростуть, і якщо їхні краї надто круті, з другого боку вони осипаються. Таким чином навіть могутні дюни безперервно рухаються вперед. Для убогої рослинності пустель наближення дюни означає катастрофу. Під багатометровим шаром піску будь- яке життя припиняється. Іноді навіть цілі поселення людей ста­ють жертвами переміщення дюн. Біблейське місто Ур, напри­клад, та інші античні міста загинули — були засипані річковим піском.

З ного Живуть мешканці пустель ?

Не беручи до уваги селян, які вирощують в оазах зернові культури, сочевицю і передусім фініки, мешканці пустель — це переважно кочові пастухи. За винятком зелених оаз, земля пустель не має ро­дючого шару, на якому можна було б вирощувати корисні рослини. Тому мешканці пустель живуть за рахунок своїх овець, кіз та вер­блюдів, котрі харчуються убогою рослинністю: травою, листям і бруньками чагарників, корою поодиноких невеликих дерев. Коли голодні тварини з'їдають довкола всю рослинність, пастухи зі своїми стадами й наметами йдуть далі. Мешканці пустель дуже бідні. Діти не можуть ходити до школи, і тому пізніше, коли вони стають дорослі, в них практично нема шансів отримати професійну освіту.

Чому кози теЖ Винні В поширенні пустель ?

Чимало кочівників пустель досі живуть так само, як і в біблійські часи. Одна з прадавніх традицій є дуже шкідливою для довко­лишнього середовища: хто має багато худоби, той користується більшою повагою в суспільстві. Одне слово, кочівники прагнуть тримати якомога більше пасовищних тварин. Природно, більшій кількості кіз потрібно більше корму — голодні тварини з'їдають усю зелень, яка їм трапляється. Деякі кози навіть навчилися вила­зити на кущі, щоб дістатися до листя. Де проходять кочові пастухи зі своїми стадами, там уже нічого не може рости, ці території спус­тошуються, й пустелі поширюються дедалі більше. Тому уряди багатьох північноафриканських країн не пускають кочівників у місцевості, які перебувають у стані екологічної небезпеки.

ЗВідки ВзяВся піщаний пляЖ острова Гран-Канарія ?

Острів Гран-Канарія, так само, як інші Канарські острови, має вулканічне походження. Тут практично нема піщаних пляжів, пісок яких був би з самого острова. Вражаючі дюнні ландшафти

Маспаломас — це подарунки із Сахари. Рік за роком піщані бурі видувають з пустелі неймовірну кількість піску й несуть його через океан. Невелика частина цих піщаних мас — близько 5000 тонн щонайдрібнішого білого піску Сахари — після подорожі на сотні кілометрів осідає на півдні острова Гран-Канарія і утворює там зна­менитий піщаний пляж.

Чому піщані мяЖі мандрують з місця на місце ?

Пісок на пляжі цього року — напевно не той самий пісок, що ми його бачили на цьому місці торік. Річ у тім, що піщані пляжі постійно мандрують, причому в двох напрямках. Пісок постійно змінюється завдяки хвилям. Великі хвилі, відкочуючись назад, тягнуть із собою в море величезні маси піску й несуть їх на глиби­ну. Коли вода спокійна, до роботи беруться невеликі хвилі й вино­сять на пляж новий пісок. Проте піщані пляжі мандрують ще й уздовж узбережжя — як по велетенському конвеєру, котрий повільно рухається. Відбувається це так. Найчастіше хвилі вдаря­ються об берег не по прямій лінії, а трохи вбік. Усе залежить від на­прямку вітру. При цьому пісок зсувається вбік переважно в одно­му напрямку. А коли вода відступає, вона повертається в море пря­мим шляхом. Тобто хвилі забирають пісок прямо, а виносять убік. Так протягом тижнів і місяців пісок зигзагоподібно рухається вздовж пляжу.