Директорія УНР

Створення Директорії. Створена 14 листопада 1918 р. на підпільному засіданні Українського Національного Союзу в Києві як міжпартійний орган соціалістичних партій України (політичний керівник - В. Винниченко, військовий - С. Петлюра, також до складу Директорії входили А. Макаренко, Ф. Швець, П. Андрієвський). Директорія добилася нейтралітету німців і за допомогою корпусу стрільців під командуванням Є. Коновальця розгромила 18 листопада 1918 р. війська гетьмана Скоропадського за 30 км південніше Києва. У середині грудня Скоропадський, зрозумівши безнадійність ситуації, зрікся влади на користь Директорії й емігрував до Німеччини. Уряд Радянської Росії одразу ж анулював невигідні для себе результати Брестського миру, розвязавши руки для агресії щодо відновленої УНР на чолі з Директорією.

Внутрішня політика Директорії мала закономірно суперечливий характер:

- видала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не могла його реалізувати, забороняючи самовільний поділ землі;

- уникаючи беззаконня, залишила в недоторканності польські маєтки в Україні;

- у січні 1919 р. провела вибори до парламенту («Трудовий конгрес»), але реальної законодавчої влади створити не змогла;

- оголосила про об’єднання ЗУНР з УНР (Акт злуки 22 січня 1919 р.), але через бойові дії та боротьбу за владу в обох державах об’єднання України залишилося на папері;

- прихильники Винниченка закликали до першочергового вирішення соціальних проблем, а прихильники Петлюри - до зміцнення незалежності (через посилення армії та адміністративних органів).

Зовнішня політика Директорії

Відносини з Радянською Росією:

- ворожість у ставленні однієї до другої;

- підтримка супротивників (Росія - Радянську Україну, Директорія - прагнула до союзу з білогвардійцями, Антантою, хоча частина політичного керівництва Директорії на чолі з В. Винниченком припускала можливість контактів з більшовиками);

- відкрита війна одна з одною (січень–лютий 1919 р.).

Відносини з Антантою:

- після поразки Німеччини - прагнення ввійти в союзницькі відносини з Антантою (відрядження представників до США, Англії, Франції, Італії та ін.; участь у Паризькій мирній конференції і т. д.);

- ставка Антанти (особливо Франції) на Польщу (противага Німеччині й Денікіну («єдина небільшовицька Росія»)) робила для Антанти (особливо для Франції) інтереси Директорії другорядними після польських і білогвардійських.

Відносини з білогвардійцями:

- від воєнних дій (А. Денікін не визнавав можливості існування незалежної України) до збройного нейтралітету перед наступом Червоної армії в середині 1919 р. і до підтримки Врангеля в 1920 р., що прагнув об’єднатися з Петлюрою та Польщею для спільної боротьби з Радянською владою.

Відносини з Польщею:

- постійна боротьба з польськими претензіями на західноукраїнські землі (Східна Галичина та ін.);

- однак у 1920 р. С. Петлюра йде на вимушений союз із Ю. Піл-судським проти Радянської Росії (див. наступне питання).

Отже, через суперечливий характер внутрішньої та зовнішньої політики влада Директорії була нестійкою, чим і скористалася Радянська Росія в січні 1919 р., захопивши територію УНР; офіційно Директорія була ліквідована 20 листопада 1920 р. указом Петлюри, що привласнив собі всі її повноваження.