Одиниці мови: основні звуки мовлення, значущі частини слова, слово, словосполучення, речення

• Фонетика (гр. phonetike - звуковий, голосовий) - розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови. Основним об’єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку. Звуки поділяються на голосні і приголосні.

• Графіка (гр. graphikos від grapho - пишу, креслю, малюю) - це сукупність усіх засобів даної писемності, накреслень, якими мова передається на письмі: літери алфавіту, апостроф, знак наголосу, розділові знаки.

• Найважливішим принципом графіки є відповідність між алфавітом і системою звуків певної мови. Українська графіка загалом відповідає основним вимогам - більшість літер позначає один звук. На позначення голосних звуків уживаються літери а, е, и, і, о, у; на позначення приголосних звуків - літери б, в, г, ґ, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, ц, ч, ш. Однак в українському письмі є випадки порушення графічних вимог. Це вживання літери ь (м’який знак), яка звука не позначає, а передає м’якість попереднього приголосного. Друге порушення вимоги графіки - це те, що літери я, ю, є, ї передають два звуки [йа], [йу], [йе], [йі] у позиціях на початку слова, після голосного, м’якого знака та апострофа. Літера щ позначає два звуки [шч]. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук [дж] і [дз], а при належності д до префікса, а ж або з до кореня - два окремих звуки: джерело, кукурудза - підживити, підзвіт.

Класифікація приголосних

Приголосними називаються звуки, що творяться за допомогою голосу і шуму. В українській мові 32 приголосних звуки. За участю шуму і голосу вони поділяються на шумні і сонорні.

Шумними називаються такі приголосні, які творяться за допомогою тільки шуму або шуму з незначною кількістю голосу.

Сонорні - це такі приголосні, які творяться шумом і голосом з перевагою голосу.

Шумні приголосні поділяються на дві групи: дзвінкі і глухі.

Дзвінкими називаються приголосні звуки, утворені з участю голосу і шуму. Глухими - приголосні, утворені тільки шумом.

Приголосні звуки розрізняються за твердістю й м’якістю.

В українській мові 10 м’яких приголосних: [д., т., з., ц., с., дз., л., н., р., й].

Їх м’якість на письмі позначається:

- м’яким знаком: злазь, льон, ґедзь, пам’ять;

- буквами я, ю, є: наллю, поля, синє, неволя;

- буквою і: діти, цілий, обігріти, дієвість.

Тверді приголосні можуть пом’якшуватися перед і: бій, фільм, гірко.

 Розподіл приголосних звуків за участю голосу й шуму

Шумні: б, п, д, д., т, т., дз, дз., дж, ч, ц, ц., ж, з, з., ф, с, с., ш, г, ґ, к, х.

Сонорні: в, м, н, н., л, л., р, р., й.

 Розподіл шумних приголосних звуків за дзвінкістю та глухістю

Дзвінкі: б, д, д., з, з., ж, дж, дз, дз., г, ґ.

Глухі: п, т, т., с, с., ш, ч, ц, ц., х, к, ф.

 Розподіл приголосних звуків за твердістю та м’якістю

Тверді: б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, дж, г, к, х, ґ, д, т, з, ц, дз, с, л, н, р.

М’які: д., т., з., ц., дз., с., л., н., р., й

 Глухі та дзвінкі приголосні.

Приголосні чітко вимовляються, якщо вони стоять:

- між голосними: питати, підозра;

- на початку слова перед голосним: сипати, зичити.

Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються до парних їм дзвінких: молотьба [молод’ба], просьба [проз’ба], футбол [фудбол].

Дзінкі приголосні у середині та в кінці слів не оглушуються, крім [г], який перед глухими вимовляється як парний йому [х]: легко [лехко], вогко [вохко], дьогтю [д’охт’у], кігті [к’іхт’і].

Щоб перевірити, яку букву слід писати, треба змінити слово так, щоб сумнівний приголосний стояв перед голосним або сонорним: молотьба (молотити). Якщо таким способом не можна перевірити написання букви, потрібно звернутися до орфографічного словника.

Зверніть увагу! Мигтіти, але мерехтіти; просьба, косьба, але призьба; натщесерце, натхненний.

Словотвір

Словотвір - це розділ мовознавства, у якому вивчаються способи творення нових слів на основі вже наявних у мові відповідних лексико-граматичних засобів.

Словотворче значення - це значення, що належить слову в цілому і формально виражається внутрішніми засобами ряду слів певної частини мови. Воно відмінне від лексичного та граматичного і виявляється лише в межах словотворчого типу.

У словах ми виділяємо основу і закінчення. Основа виражає лексичне значення слова, закінчення - граматичне.

Основа - це частина слова без закінчення. Щоб знайти основу і закінчення, треба зіставити між собою різні форми того самого слова. Незмінна частина слова буде основою, змінна - закінченням: холодний, холодного; земля, землі. Треба пам’ятати, що окремі звуки в основах слів можуть чергуватися.

Крім кореня, до основи можуть входити префікси, суфікси.

Корінь - це спільна частина споріднених слів, яка виражає їх загальне значення: водяник, підводний, водянистий. Щоб визначити корінь, треба зіставити між собою різні споріднені слова і виділити в них спільну частину: зв’язок, перев’язаний, відв’яжу, зав’язь.

Суфікс - це частина слова, яка стоїть після кореня і служить для утворення слів: мор-ськ-ий, сад-ів-ник, степ-ов-ик, пис-а-нн-я, уч-и-тель.

Префікс - це частина слова, яка стоїть перед коренем і служить для утворення нових слів: най-кращий, пре-красний, пра-дід, по-цілунок, с-питати.

Закінчення - це значуща частина слова, яка утворює нові форми слова і служить для зв’язку слів у реченні. Закінчення може бути повним (біл-а хат-а стоял-а) і нульовим (зелен дуб стояв).

Зверніть увагу! Закінчення буває лише у змінних словах. Не слід плутати слова з нульовим закінченням зі словами, які не мають закінчень: стіл , сопілок - завтра, кіно, взимку.

Синтаксис

Синтаксис (від гр. sintaxis - упорядкування, складання) вивчає будову cловосполучень і речень. Синтаксис тісно пов’язаний з морфологією, бо в ньому слово розглядається у взаємозв’язку з іншими словами в мовленні (частини мови стають членами речення). Основними синтаксичними одиницями мови є: словосполучення, речення і текст.

Словосполучення - найменша одиниця синтаксису, утворена з двох або більше слів на основі підрядного зв’язку (одне зі слів - головне, друге - залежне). Словосполучення поділяються на прості (два повнозначних слова) і складні (три й більше таких слів).

В основі простого і складного словосполучення лежить головне слово. Залежно від того, якою частиною мови воно виражене, словосполучення поділяються на:

- іменні, де головним словом є іменник, прикметник, числівник, займенник: маленькі дерева, чоловік у костюмі, два підручники;

- дієслівні, де головним словом є дієслово та його форми: вивчаючи мову, спізнитися до школи, скласти іспит;

- прислівникові, де головним словом є прислівник: особливо радісно,занадто весело.

Підрядний зв’язок виражає граматичну залежність одного слова від іншого.

Існують три типи підрядного зв’язку: узгодження, керування та прилягання.

Узгодження - тип підрядного зв’язку, при якому форми залежного слова уподібнюються формам головного: веселий сміх, весела подія, веселе свято, веселі канікули.

Керування - залежне слово набуває форми того відмінка, якого вимагає головне слово: займатися за столом, пригорнув до себе, у глибині сцени. При зміні головного слова залежне не змінюється.

Прилягання - залежне слово має незмінну форму і поєднується з головним тільки за змістом: особливо радісно, впевнено відповідати. За допомогою прилягання приєднуються незмінювані слова і форми слів - прислівники, неозначена форма дієслова, дієприслівник.

Речення - це основна граматично оформлена, інтонаційно завершена мовна одиниця, в якій виражається самостійна думка. Воно може складатися з одного слова або групи слів.

У словосполученні:

1. Є тільки найменування предмета, ознаки.

2. Слова об’єднуються підрядним зв’язком.

3. Відсутня інтонація.

Речення:

1. Виражає завершену думку.

2. Зв’язок може бути підрядним або сурядним.

3. Інтонаційно завершене.

4. Має певне граматичне значення, що виражається найчастіше підметом і присудком (тобто граматичною основою).

Типи речень за метою висловлювання

Залежно від мети й характеру висловлювання усі речення можна поділити на три основні типи: розповідні, питальні та спонукальні.

Розповідні речення містять у собі повідомлення про явища і предмети оточуючої дійсності або відповідь на запитання (ствердження або заперечення): Правди не сховаєш. Згаяного часу і конем не доженеш.

Питальні речення виражають питання або вживаються замість розповідних (риторичне запитання). На письмі в кінці питального речення ставиться знак питання: Хто ж од нас у світі дужчий? Із яких країн? Речення, що виражають риторичне питання: Чи ми ще зійдемось знову? Чи вже навіки розійшлись? Речення, які виражають спонукання до відповіді: Хто по-справжньому піклується підготовкою відповідних спеціалістів?

Спонукальними називаються речення, що у формі наказу, застереження, запрошення, заклику виражають волю мовця з метою вплинути на інших або намір до дії самого мовця. Спонукання найчастіше виражається дієсловами наказового способу і неозначеною формою. Характерною ознакою спонукальних речень є особлива спонукальна інтонація, що супроводжує кожне спонукальне речення: Вставай, хто живий, в кого думка повстала, година для праці постала!

За емоційним забарвленням речення поділяються на окличні та неокличні.

Речення, які можуть вимовлятися підвищеним тоном з особливою інтонацією, називаються окличними, в кінці яких ставиться знак оклику. Окличні речення можуть виражати: здивування, іронію, розгубленість, сумнів, невпевненість, упевненість; жах, злість, гнів, жаль, ніжність, любов, захоплення, докір, осуд, погрозу, наказ, заклик, прохання та ін.: Привіт вам, Карпатські гори, і вам, сріблясті річки!

Неокличні речення можуть бути розповідними, питальними та спонукальними: Пахне хлібом земля, що дала мені сонце і крила - розповідне. Град буде - розповідне. Хто винен? - питальне. Сядь поряд - спонукальне.