Фразеологізми

У лексиці української мови поряд з окремими словами існують стійкі словосполучення, вирази і навіть цілі речення (вислови), які мають одне лексичне значення, подібне (синонімічне) до значення окремого повнозначного слова: байдики бити (ледарювати), накивати п’ятами (втекти), замилювати очі (брехати), ні пари з уст (мовчати). Такі стійкі вирази називають фразеологізмами, а розділ мовознавства, що їх вивчає, називається фразеологією (гр. phrasis - вираз, logos - поняття, вчення) і включає усю сукупність стійких сполучень слів, властивих даній мові.

Стійкі словосполучення називаються інакше фразеологічними одиницями, фразеологічними виразами, фразеологічними зворотами, фразеологізмами.

У складі речень фразеологізми виступають основним членом речення (найчастіше присудком, обставиною), оскільки виражають одне лексичне значення: Од цариці прийшов указ лоби голити.

Як і окремі слова, фразеологізми можуть формуватися у синонімічні та антонімічні ряди. Так, про ледарювання можна сказати кількома фразеологічними виразами: байдики бити, ханьки м’яти, лежня справляти, гулі правити.

Антонімічні пари фразеологізмів передають протилежні значення та оцінки: хоч греблю гати (багато) - на макове зерня (мало).

Фразеологічні зрощення

Фразеологічними зрощеннями називають стійкі неподільні фразеологічні одиниці, які сприймаються як єдине семантично неподільне ціле і зміст яких не залежить від лексичних значень їх компонентів. Їх називають також ідіомами (від гр. idioma - власний): набити руку, віч-на-віч, нога в ногу, собаку з’їв, вилетіти в трубу, в сорочці народився.

Фразеологічні єдності

Фразеологічними єдностями називають стійкі, неподільні за смислом словосполучення, в яких значення цілого мотивоване і виводиться із злиття лексичних компонентів: робити із мухи слона, тримати язик за зубами, держати камінь за пазухою..

Фразеологічні єдності відрізняються від ідіом тим, що вони порівняно більш вільні і в них немає незрозумілого.

Фразеологічні сполучення

Фразеологічними сполученнями називають усталені сполучення слів, в яких кожний з елементів зберігає деяку семантичну самостійність. У переносному значенні вживається лише один компонент фразеологічного сполучення: поле діяльності, справа честі, храм науки, ламати голову, задирати ніс.

Прислів’я та приказки

Характерними ознаками прислів’їв та приказок є їх ідейний зміст і висока художня якість, а саме: стислість вислову, образність, метафоричність і віршована будова: береженого Бог береже; на двох весіллях зразу не танцюють; багато галасу даремно; де охота, там і робота; бачить лиска, відкіль блиска; на колір і смак товариш не всяк; який пастух, така і череда.

Джерела української фразеології

І. Професійні вирази, що набули метафоричного значення: сім раз одміряй, а один одріж (виникло серед кравців); грати першу скрипку (виникло серед музикантів).

ІІ. Вислови з античної культури: альфа й омега (початок і кінець), крокодилові сльози (удаваний плач), прийшов, побачив, переміг (переклад повідомлення Юлія Цезаря про перемогу); прокрустове ложе (заздалегідь приготований зразок); авгієві стайні (конюшні) - (сильне забруднення).

ІІІ. Переклади іншомовних прислів’їв та приказок: Кінець - ділу вінець. Якби молодість та знала, якби старість та могла (франц.). Тут собака закопана (нім.).

ІV. Влучні вислови видатних людей («крилаті слова»): Перемагати і жити. (П. Тичина). І дим вітчизни нам солодкий і приємний (Гомер).

V. Біблійні та євангельські вирази, які вживаються в літературній мові: берегти як зіницю ока, стати притчею во язицех, Содом і Гоморра.