Службові частини мови. Вигук

Правопис прийменників

За будовою прийменники поділяються на:

- прості: без, біля, до, на;

- складні (складаються з двох або кількох простих прийменників): із-під, попід, довкола;

- складені (складаються з кількох слів): у зв’язку з, за винятком, одночасно з.

Разом пишуться складні прийменники, утворені сполученням:

- одного чи кількох простих прийменників: понад, поза, щодо, задля, поміж, побіля;

- прийменника з будь-якою частиною мови: наперекір, наприкінці, назустріч, всупереч.

Через дефіс пишуться складні прийменники з першою частиною з- (із-): з-під, із-за, з-поза, з-посеред, із-понад.

Окремо пишуться складені прийменники та прийменникові сполучення, утворені сполученням іменників та прислівників із прийменниками: відповідно до, незалежно від, в результаті, згідно з, під кінець, незважаючи на, з допомогою, але внаслідок.

До прийменника, що закінчується на приголосний, перед словом з кількома приголосними (як засіб милозвучності) додаються голосні і, о або у: зі мною, піді мною, наді мною, переді мною, уві сні, уві млі.

 Правопис сполучників

За будовою сполучники бувають:

- прості (складаються з одного слова): а, і, та, чи;

- складні (складаються з кількох частин): якщо, зате, щоб, ніби, якже;

- складені (складаються з двох або більше частин): тому що, для того щоб, у міру того щоб, незважаючи на те що.

За вживанням у мові сполучники поділяються на:

- одиничні: і, а, але, так: Цвітуть сади, біліють хати, а на горі стоять палати, неначе диво;

- повторювані: і...і, ні...ні, або...або: Гонтар то зважував наслідки минулого дня, то обмірковував план на завтра, то обдумував форми нової роботи;

- парні: не тільки..., а; як..., так; хоч..., але; не стільки..., скільки; якщо..., то: Він не тільки дорогу на Січ знає, а ще й порадить тобі в потребі, розумна голова.

Разом пишуться сполучники, утворені поєднанням службових чи повнозначних слів із частками або прийменниками: зате, також, якщо, немовби, притому, неначебто, тобто.

Окремо пишуться:

- сполучники з частками б, би, ж, же: адже ж, коли б, хоч би, а як же;

- складені сполучники: для того щоб, тимчасом як.

Через дефіс пишуться сполучники з підсилювальними частками -бо, -но, -то: тому-то, тільки-но, отож-бо.

Слід розрізняти сполучники, які пишуться разом (якщо, проте, причому) з однозвучними самостійними словами, які пишуться окремо (як же, про те, при чому).

- Сполучники не є членами речення і не відповідають на питання.

- Сполучники можна замінити синонімічними сполучниками.

- У реченні на сполучник не падає логічний наголос: Якби¢ тут був мій товариш! Я¢к би краще виконати завдання. Якщо хочеш, допоможу тобі. Як що¢ трапиться, нарікай на себе.

 Правопис часток

Частка - це службова частина мови, яка може уточнювати зміст окремих слів і цілих речень.

Якщо частка належить слову у всіх його формах, вона виконує словотворчу роль (будь-який, будь-якого, будь-яких). Якщо частка вживається лише в деяких формах слова для вираження окремих граматичних значень, вона виконує формотворчу роль (хай пише, писав би).

Словотворчі частки пишуться разом, окремо або через дефіс.

Разом:

- частки аби-, ані-, де-, чи-, чим-, що-, як-, -аяк, -сь (крім сполучників прислівникового типу): абиякий, анітрохи, деколи, дещо, чимало, щовечора, щоразу, якби, якщо, чимдалі, чимшвидше, абихто, абиде, деякі, хтось;

- частки би (б), же (ж) у складі сполучників і сполучних слів: щоб, якби, атож, начеб, авжеж, аякже, теж, мовби, немовби;

- частка то у порівняльних сполучниках: нібито, немовбито, начебто;

- частки ось і он пишуться разом лише в словах осьде і онде.

Окремо:

- частка що у постпозиції: хіба що, дарма що, поки що (Що то за краса!);

- частки таки, то в препозиції: Грицько таки забіг уперед. Таки домігся свого;

- частки завжди пишуться окремо від інших слів, коли вони виконують формотворчу роль або уточнюють зміст цілого речення;

- частки хай, нехай утворюють форми 3-ї особи однини і множини наказового способу: Хай буде світло!

- частка же (ж), що відіграє видільну роль у реченні: Він же не може прийти;

- частки то, це, що мають вказівне або визначальне значення: Нащо то одному чоловікові так багато хліба?

Через дефіс пишуться:

- частки бо-, но-, то- (підсилювальна), -от, -таки: давай-но, тільки-но, отакий-то, тим-то, як-от, важкий-таки, зробив-таки, іди-бо, але іди ж бо;

частки із займенниками та прислівниками казна-, хтозна-, будь-, небудь-: казна-який, хтозна-де, будь-де, де-небудь, будь-що, будь-яким, але будь з яким.

Вигуки

Вигуки служать у мові для вираження різних емоцій та почуттів.

Вигуки, що передають повторювані або протяжні звуки, пишуться через дефіс: киць-киць, ау-у-у.

На початку речення вигуки виділяються комою або знаком оклику (залежно від інтонації): Ой, яка чудова українська мова.

У середині речення вигуки відокремлюються комами з обох боків або знаком оклику (залежно від сили вимови): Життя не нива, ні, воно - дорога між злом і добром, буттям і небуттям.

Вигуки при звертанні відокремлюються комами: Гей, Гомере український, гей, Остапе Вересаю, низько кланяюсь і низько б’ю тобі своїм чолом!

Слова о, ой, ужиті в ролі підсилювальних часток, комами не відокремлюються: Ой чого ти, дубе, на яр похилився.

Особовий займенник, що стоїть між вигуком і звертанням, комами не відокремлюється: О ви, сльози, дрібні сльози!

Близькі до вигуків є звуконаслідувальні слова, які не виражають почуттів, а відтворюютьзвуки природи: гав-гав, дзень-дзень.